Козаки Вікі
Register
Advertisement

Швеція — нація, доступна для гри у Козаки: Європейські війни, Козаки: Останній довід королів та Козаки: Знову війна.

Прапор Швеції

Прапор Швеції

Герб Швеції

Герб Швеції

Загальні дані[]

Має перехід у XVIIІ ст.

Юніти[]

Дописати.

Будівлі[]

Дописати.

Історичний погляд[]

Шведська імперія (швед. Konungariket Sverige) — історичний термін, що позначає королівство Швеції і її володіння в період з 1561 р. (після завоювання Естляндії) до 1721 р. (поступка Прибалтики та східної Фінляндії на користь Росії за Ніштадтським миром). У цей період Швеція являла собою одну з великих держав світу.

Після розпаду Кальмарської унії шведська зовнішня політика зосередилася на отриманні панування над Балтійським морем, що призвело до багатьох воєн з Данією, починаючи з 1560-х рр.. Після успішного вступу Швеції в Тридцятирічну війну в 1630 р. на боці німецьких протестантів король Густав II Адольф став одним з наймогутніших європейських монархів.

Густав II Адольф[]

Вступивши на престол у 1611 р., Густав Адольф успадкував від батька ворожнечу до аристократії і три війни — з Данією, Московією і Річчю Посполитою. Аристократію Густав схилив на свій бік, надавши багато привілеїв і обіцяючи у всіх справах радитись з сеймом. Данську війну, яку ще називають Кальмарською війною, король закінчив у 1613 році, уклавши мир в Кнереде.

Непорозуміння між Швецією та Московією виникли ще при Карлі IX. Війна з Москвою, що мала на меті відтіснити московитів з Балтики і, зокрема, з Фінської затоки закінчилася в 1617 році Столбовським миром, за яким шведи закріпились на побережжі Фінської затоки.

Згодом вся увага Густава була звернена проти Речі Посполитої — почалася тривала династична боротьба — польський король Сигізмунд III походив з династії Ваза і претендував на успадкування шведського трону.

Війна з перервами тяглась з 1618 по 1629 рік, велася переважно на території польського королівства. Декілька разів сторони укладали перемир'я. Польщі надавали підтримку Габсбурги. Англія, Франція і Нідерланди намагались залучити Швецію до боротьби проти Габсбургів на території Німеччини. Густаву обіцяли величезну фінансову допомогу і всіляку підтримку. У 1629 році між Швецією і Польщею було укладено 6-річне перемир'я. Густав був готовий вступити в Тридцятирічну війну де у нього були і власні інтереси.

Реформи армії[]

Густав Адольф реформував шведську армію. Вона формувалась за рахунок комбінованого добровільного і примусового набору солдатів з селян і міщан Швеції. Однорідний національний склад армії підвищив її боєздатність і дисципліну. Густав запровадив в армії сувору дисципліну, тілесні покарання і муштру. При ньому було вдосконалено озброєння армії: артилерія оснащена легкими 4-фунтовими (80 міліметрів) гарматами, вперше в західній Європі була створена полкова артилерія — по 2 гармати на полк. Великі полки по 2-3 тис. людей були замінені на менші по 1300-1400 людей. В шведських полках 2/3 солдатів складали мушкетери, 1/3 пікінери. Реформи армії дозволили Густаву використовувати передову на той час лінійну тактику. В галузі стратегії для Густава характерне використання наступальних дій невеликою армією, завчасна підготовка театру воєнних дій, надійне забезпечення операційної лінії (напряму дій армії).

Тридцятирічна війна[]

У 1630 році Густав II Адольф втрутився Тридцятирічну війну. Густав переслідував як релігійні, так і чисто політичні цілі. Прагнення Фердінанда II утвердитись на Балтиці викликало занепокоєння Швеції. Густав боявся, що якщо імператор закріпиться на Балтиці, то буде допомагати польському королю Сигізмунду III Вазі претендувати на престол Швеції. Окрім того перемога католиків на Півночі Німеччини загрожувала і протестантській Швеції — в результаті, релігійні і політичні мотиви короля вступити в війну були взаємопов'язані. У Німеччині Густав перемагав найкращих полководців того часу: графа Тіллі, у битві під Брейтенфельдом, і герцога Валленштайна в битві під Лютценом. В останній битві короля було смертельно поранено 6 листопада 1632 року.

Розквіт країни[]

Потім Швеція здобула перемогу над Данією у двох війнах 1643–1645 і 1657–1658 рр.. Фінляндія, деякі провінції північної Німеччини і сучасні балтійські республіки також належали Швеції, а після Вестфальського миру в 1648 р. і Роскилльского миру з Данією в 1658 р. Швеція стала сильною державою Північної Європи. Країна навіть заснувала колонію в Північній Америці, яка проіснувала недовгий час, зараз - штат Делавер. Однак у Швеції була в основному аграрна економіка, і їй не вистачило ресурсів підтримувати статус великої держави в довгостроковій перспективі.

Згідно з Вестфальським миром Швеція отримала: острів Рюген, Шведську Померанію, Штеттін (Щецин), Вісмар, Бремен, Вердер. Згідно з тим же миром Швеція отримала від Священної Римської імперії, крім контрибуції в 5 млн. талерів, всю Західну і частину Східної Померанії і секуляризовані архієпископство Бремен і єпископство Вердер. У володінні Швеції виявилися, таким чином, найважливіші гавані не тільки Балтійського, але і Північного моря, вона як власниця німецьких князівств стала членом імперії з правом посилати своїх депутатів у імперський рейхстаг.

У 1654 р. королева Христина нездібна боротися з внутрішніми ускладненнями у країні, відмовилася від корони на користь свого двоюрідного брата, який вступив на шведський престол під ім'ям Карла Х Густава.

У його царювання політична могутність і територіальні завоювання Швеції досягли розквіту. Відповідно миру в Роскілле відійшли від Данії до Швеції Тронхейм, Борнхольм, Блекінге, Сконе, Халланд і Богуслен. Через 2 роки Тронхейм і Борнхольм були повернені Данії, але зате Швеція придбала згідно з миром з Польщею всю Ліфляндію. Таким чином, Швеція, нарешті отримала на Скандинавському півострові природні межі з Данією, що збережені досі, і населення її збільшилося майже на 1/3.

Війна з Польщею та Данією[]

Частина польської аристократії, яка перебувала в опозиції до короля Яна II Казимира, запропоновала корону Карлу X Густаву, ще сам він прагнув встановити панування на Балтиці. Ці заяви стали стимулом для початку війни з Польщею у 1655 році (Потоп).

Влітку 1655 року шведські війська зайняли Познань і Варшаву, а на початку жовтня — Краків. Частина польської і литовської шляхти в результаті угод під Уйсьцем і Кедайняї, вважали його польським королем. Сила армії Карла X стривожила деяких сусідів, це привело до створення сильної антишведської коаліції (Данія, Росія, Польська опозиція, Імператор, Нідерланди, Бранденбург), яка виграла війну.

У 1656 році, після підписання Віленського миру з Польщею, московський цар оголосив війну Карлу Х Густаву, що призвело до тривалого протиборства Швеції та Московської держави.

З Данією розпочалася війна у 1657 році і тривала по 1660 рік. Несподіванно переправивши свої війська через вкриті льодом протоки Малий і Великий Бельт у січні-лютому 1658 року. Король Фредерік III попросив укласти мир, за яким Данія передавала Швеції частину своєї території.

Карл X незабаром розпочав нову війну з Данією. Шведська армія висадилася на острові Зеландія. Підійшовши до столиці Копенгаген, виявилося що місто сильно захищене, Карл відмовився від штурму і розпочав облогу. Але її він був змушений зняти, коли датський флот зміцнив і забезпечив додатковим провіантом гарнізон, а 29 жовтня у битві в протоці Зунд шведський флот був розбитий. 27 травня 1660 року був укладений Копенгагенський мир, за яким Данії поверталася частина її території.

Карл XI[]

Під час неповноліття Карла XI країною керували Магнус Габріель Делагарді і регентська рада; вони поспішили укласти мир з усіма сусідніми державами, з якими воював Карл X Густав. В 1660 році був укладений мирний договір в Оліві між Швецією та Річчю Посполитою, в якому взяли участь і Бранденбург, і імператор: Лівонія була формально відділена від Швеції, і польський король назавжди відмовився від своїх домагань на шведський престол. В Копенгагені було укладено мир між Швецією і Данією, в 1661 році, в Кардісі — між Швецією та Московським царством.

Карл був оголошений повнолітнім (1672); риксдаг, скликаний з цієї нагоди, постановив продовжувати редукцію Карла X. В силу союзу з Францією Швеція повинна була зайняти війною Бранденбург; але шведи зазнавпли поразки за поразкою, програли битву під Фербелліном (1675), втратили майже всі свої володіння в Померанії. В альянс з Бранденбургом вступив і король Кристіан V. Війну з Данією вирішила битва під Лундом (в грудні 1676 року), одна з найбільш кровопролитних в північній історії, що закінчилася повною поразкою датчан. Перемога підняла віру шведів у свого короля; замовкли ремствування і протест, король з більшою енергією міг продовжувати війну. На морі перемагали данці, на суші — шведи. У Померанії бранденбурзькі війська зайняли Щецин. Датська і Бранденбурзькі війна закінчилися в 1679 році, перша — миром в Лунді, друга — миром в Сен-Жермен-ан-Ле.

Маючи в своїх руках достатні матеріальні засоби, Карл взявся за реформу військової справи. Держава була розділена на області, з яких кожна була зобов'язана утримувати певну кількість кінного війська. Завдяки цим реформам у Швеції було 38 тис. чол. постійного війська, в провінціях — 25 тис. Була побудована нова військова гавань — Карлскруна.

Велика Північна війна[]

Коли Карл XII став королем, Балтійське море було фактично «шведським озером». Крім власне Швеції влада шведського короля поширювалася на Фінляндію, Південну Карелію, Естляндію, Ліфляндію, частину Померанії, Мекленбург, Бремен і спиралася на вимуштровану армію і кваліфіковану бюрократію — два інститути, що над їх створенням працював усе своє життя старий король Карл XI (1655-1697). Невдовзі його сину мали знадобиться й те, й інше, але армія особливо.

Восени 1699 року королі Фрідріх IV Датський і Август II Сильний (за сумісництвом також курфюрст Саксонії) уклали таємний союз з метою покласти край шведській гегемонії в регіоні. Датський монарх бажав відібрати у Шведів Сконію (область на схід від Копенгагену), яку його родина втратила 1658 року, а правитель Польщі та Саксонії мав плани збільшити свої володіння за рахунок Лівонії. Іншою зацікавленою в поділі «шведської спадщини» особою був цар Петро I, який заявляв про свої права на Інгрію, Карелію, Ліфляндію та Естляндію — землі, втрачені у війнах зі шведами його попередниками. Вони хотіли скористатися молодістю — 1699 року шведському королю виповнилося лише сімнадцять — і недосвідченістю Карла й склали простий план: датський король нападе на Швецію із заходу, а поки шведи будуть відбивати атаку данців, росіяни з поляками завдадуть удару зі сходу. Проте всупереч плану першим проти шведського короля виступив Август, який у лютому 1700 року із саксонськими військами (7.000) ввійшов до Ліфляндії та взяв у облогу Ригу. У березні того ж року данці (16.000) на чолі з Фрідріхом вступили на територію союзного шведам Гольштейну та вчинили облогу міста Тьоннінґ.

Карл XII прийняв виклик і 4 серпня 1700 року з 5.000 кінноти та 6.000 піхоти вояків під прикриттям союзного шведсько-англо-голландського флоту висадився на Зеландії, створивши загрозу Копенгагену з півночі. Фрідріх IV був змушений укласти з шведським королем мирний договір (18 серпня), за яким гарантував повний суверенітет Гольштейну, зобов’язався розірвати угоди з Польщею та Росією, не розпочинати ворожих дій проти Швеції у майбутньому та сплатити військову контрибуцію.

Уже на початку осені війну Швеції проголосила Росія, війська якої почали облогу фортеці Нарва, що на сході Естляндії. Гарнізон Нарви налічував 450 солдат і 800 ополченців. 6 жовтня король прибув зі своїми військами (8.000 солдат та 37 гармат) морем до Пернова (Пярну). Його невеличка армія 29 листопада дісталася села Лаген, що за 15 км від Нарви, де Карл повів наступ у снігову бурю 30 листопада. В цій битві Карл завдав росіянам нищівної поразки, захопивши 145 гармат та 6.000 полонених, в тому числі головнокомандувача, генерала-найманця герцога де Кроа.

Шведський король ухвалив рішення не продовжувати активні військові дії проти російської армії, а завдати основного удару по військах Августа II. Історики розходяться в думках, чи було це рішення шведського короля обумовлено об'єктивними причинами (неможливістю продовжити наступ, залишивши в тилу саксонську армію) або особистою неприязню до Августа і зневагою до військ Петра І.

Шведські війська вторглися на польську територію і завдали кілька відчутних поразок саксонській армії. У 1701 році була взята Варшава, в 1702 отримані перемоги під Торунню і Краковом, в 1703 — біля Данцига і в Познані. А 14 січня 1704 року сейм позбавив влади Августа II як короля Речі Посполитою і вибрав новим королем шведського ставленика Станіслава Лещинського.

1708 року Карл XII почав здійснювати свій давній задум про похід на Московію. Похід мав відбутися в напрямку Смоленськ-Москва через територію Литви та Білорусі. Спочатку похід складався вдало. Але після кількох невдач у серпні-вересні Карл відмовився від попереднього плану. Він вирішив повернути в Україну, сподіваючись забезпечити свою армію провіантом та зміцнити її потужність козацькими полками й військом Лещинського. Шведський король також покладав надії на допомогу кримського хана та турецького султана.

Полтавська битва ознаменувала вирішальний перелом у війні. Північна ліга відродилася: Фредрік IV порушив Травендальский, Август II — Альтранштедский договори; данці вдерлися до Гольштейн-Готторпу, саксонці — до Польщі. Станіслав Лещинський сховався у Померанії.

У 1712–1714 роках союзники Росії здобули низку перемог на європейському театрі військових дій. У 1713–1714 роках Росія окупувала частину території Фінляндії, в серпні 1714 російський галерний флот розбив шведський біля мису Гангут і рушив на Або. У липні 1717 був висаджений десант на острів Ґотланд, а на суші російська армія досягла Лулео. У серпні 1717 Росія перенесла військові дії на територію Швеції, людські та фінансові ресурси якої були виснажені.

Шведам не вдалося домогтися перелому у війні з Петром I. Російські десанти періодично висаджувалися на узбережжі Швеції. У 1719 році шведський флот зазнав поразки біля острова Езель (нині Сааремаа), а 27 липня (7 серпня) 1720 — біля острова Ґренґам; спроба англійської ескадри втрутитися в хід військових дій закінчилася невдачею. У 1721 році російський загін висадився в районі Стокгольма, що змусило англійців залишити Балтику.

Після п'ятимісячних переговорів у місті Ніштадті (Уусікаупункі) у Фінляндії 30 серпня (10 вересня) 1721 був підписаний мирний договір, за яким Швеція поступалася Росії Балтією і південно-західною Карелією, зберігши за собою Фінляндію. У результаті Швеція втратила свої володіння на східному березі Балтики і значну частину володінь в Німеччині, зберігши лише частину Померанії і острів Рюген.

Занепад[]

У 1720 році Фредерік І стає новим королем Швеції. Він багато робив для відродження країни після виснажливої Північної війни. Разом з тим він підтримував бажання реваншу стосовно Росії. Для цього було укладено союз з Францією.

Час настав з початком війни за австрійську спадщину у 1740 році. Франція пообіцяла щедрі субсидії й в березні 1741 року Швеція оголосила війну Російській імперії. Проте, війну було програно, а Фінляндію окуповано. У 1743 році сторони уклали Абоський договір, згідно з яким, Швеція поступилася на користь Росії частиною південно-східної Фінляндії.

У 1757 році, виконуючи домовленності з Францією, Швеція вступила у Семилітню війну проти Прусії. Проте шведська участь обмежувалася лише кількома незначними битвами в Померанії. Мир, підписаний у Гамбурзі у 1762 році, не змінив кордонів між шведською Померанією та Прусією.

Проте ця війна в Померанії, що вимагала великих витрат, викликала хвилю критики на адресу уряду «капелюхів», ї на сесії риксдагу 1765 року його змусили піти у відставку. Політика «ковпаків», що прийшли до влади, цілковито відрізнялася від політики «капелюхів». У країні було взято крус на жорстку дефлюцію, обмеження кредитів, заощадження державних коштів, зниження митних зборів, запроваджених з метою захисту мануфактур, і скасування багатьох обмежень. У галузі зовнішньої політики Швеція розірвала угоду з Францією, замінивши її подібною угодою з Англією й почала зближуватися з Росією.

12 лютого 1771 року Густав III став новим королем Швеції. Із самого початку діяльність Густава III була спрямована для розширення королівської влади та проведення необхідних для країни реформ. Парламентську форму правління Густав замінив самодержавним правлінням. Проте у 80-х роках суперечності між королем та опозицією загострилися. Густав III ставав дедалі деспотичнішим, аристократія, натхненна вільнодумними французькими ідеями, знов почала вимагати для себе більшого впливу. На парламентській сесії 1786 року опозиція, що здобула більшість, обмежила грошові субсидії королю й відхилила кілька його законопроектів.

У міжнародній політиці Густав III був на боці Франції. Тож коли опозиція приєдналася до проросійських угруповань, король побачив можливість із допомогою активної зовнішньої політики повернути собі колишню популярність. У 1788 році Густав III напав на Росію, прагнучи відвоювати фінські провінції, втрачені на підставі мирних угод, укладених у 1721 та 1743 роках. Війна, яку вели переважно на морі, після Ґотландської битви, де не було переможця, і перемоги шведів під Свенскундо, закінчилася 1790 року мирним договором у Вереле без зміни фінських кордонів.

Невдовзі після початку війни 1788 року деякі шведські офіцери-аристократи, що вважали напад Густава III на Росію неконституційним, утворили так званий Аньяльський союз і вчинили заколот. У такому становищі Густав III скликав риксдаг і в лютому 1789 року видав «Акт єднання і безпеки», що означав зміну влади в державі. Цей акт надавав королю цілковиту владу і скасовував такі головні привілеї аристократії, як виняткове право на звільнення від земельних податків і право обіймати вищі державні посади.

Ці дії короля викликали рішучий опір серед аристократії і 29 березня 1792 року відбувся новий заколот, під час якого Густава III було вбито.

Нації (Козаки 1 і аддони)
Козаки: Європейські війни
АвстріяАлжирАнгліяФранціяПруссіяНідерландиПьємонтПольщаРосіяПортугаліяСаксоніяІспаніяШвеціяТуреччинаУкраїнаВенеція
Козаки: Останній довід королів
БаваріяДанія
Козаки: Знову війна
УгорщинаШвейцарія
Advertisement