Сердюк
| |
---|---|
Базова інформація | |
Шкода | 10 |
Здоров'я | 85 |
Вартість | Золото: 3, Їжа: 70, Залізо: 15 |
Утримання | Залізо (на постріл): 1, Вугілля (на постріл): 3 |
К-сть очок | 0.12 |
Наймається? | Ні |
Загальні дані[]
Сердюк — єдиний бойовий піхотинець України (якщо не враховувати селян). Озброєні мушкетом, мають доволі високу скорострільність. Тактика війни сердюками доволі проста: чим більше - тим краще. Великий натовп цих вояків може доволі вдало стримати і відтіснити ворога, але не варто підпускати ворогів із холодною зброєю бо вони, як і більшість юнітів 17-го ст. тікає від ворога. Натренувати сердюків можна у козацькому домі. Є покращення "Провести навчання по стрільбі" (бонус до сили атаки) і "Провести фізичну підготовку" (бонус до захисту і бойового духу. В грі про сердюків можна знайти таку інформацію:
"Озброєний мушкетом. Вражає цілі на відстані. Ефективний лише у поєднанні з піхотою. Не стріляє, якщо супротивник підходить близько. Один з найкращих стрілків у грі. Висока дальність стрільби."
Трохи не зрозуміло, з якою піхотою треба поєднувати сердюків, адже в України більше повноцінних бойових піхотинців немає. Також не слід забувати і про найманців. Проте будьте обережні, якщо воюєте проти українців, бо армія сердюків в умілих руках може знищити навіть переважаючі сили ворога (поки супротивник тримається на відстані). Цікаво те, що вони не беруть анічогісінько після побудови (за вийнятком пострілів). Колір жупана залежить від кольору гравця.
Історичний погляд[]
Сердюки (серденята, сердюцькі (охочепіхотні) полки) — вояки найманих піхотних частин, що утримувалися гетьманами Війська Запорозького з другої половини XVII — першої половини XVIII століття. Складали гвардію гетьмана. Сердюків набирали переважно з українського населення, козаків Гетьманщини і Запоріжжя, які наймалися за утримання і платню від гетьманського уряду. Середній сердюцький полк нараховував 400–500 вояків. Вони несли військову службу на кордонах, всередині країни, охороняли гетьманську резиденцію. Указом російського царя від 14 липня 1726 року сердюцькі полки ліквідовано.
Назва[]
Перші згадки про сердюків відносяться до 1665 року. На думку історика Миколи Крикуна цих вояків початково називали «серденятами» від імені «Сердневого полку», що служив гетьманові Правобережної України Петру Дорошенку. Сердюки або серденята були професійними військовими заробітчанами («охотниками») з південної Київщини та Східного Поділля. Не маючи постійного місця проживання, вони мандрували Правобережжям, наймаючись до козацького або польського війська. Поступово вони перетворилися на українську військову формацію. На 1671 рік при Дорошенкові нараховувалося 5 сердюцьких полків, в той час як на боці Речі Посполитої воювало всього 500 сердюків.
Походження терміну «сердюк» неясне. В романтичній «Історії русів» його етимологію виводили від суворої і сердитої вдачі сердюків. На думку Миколи Костомарова, цей термін походив від назви типу яничарських штурмових підрозділів в османській армії — «серденгечті» (тур. Serdengeçti — безжальні). За версією Олексія Сокирко, семантика слова «сердюк» могла походити від султанських найманців-ополченців «гьонюлю» (тур. gönülü, «волонтерів, що воюють з серцем, охотою»). На українське Лівобережжя слово «сердюк» потрапило маючи негативний зміст і позначало немісцеву людину з правого берега Дніпра, дорошенківця, що заробляє військовим найманством.
Національний склад[]
Основний масив сердюків, що служили на Лівобережній Україні, походив з українського етнічного середовища. Цьому сприяв політичний статус Гетьманщини, відокремленої від західноєвропейських ринків найманства.
У 1660–1679 роках більшу частину сердюцьких формувань становили православні українці й білоруси Правобережжя, які в московських документах називалися спільно «литва». Також служили волохи і меншою мірою поляки. Волоська традиція військового найманства в козацькому війську тягнулася від часів Хмельниччини. Волохи служили переважно в «компанійській» кінноті. Між 1705–1711 роками сердюцькі частини поповнювалися вихідцями з Білорусі, Польщі та Придунав'я. Іноземці швидко асимілювалися, про що свідчать українські імена і прізвища їхніх нащадків.
В історіографії та народній пам'яті існувало ототожнення сердюків-найманців з чужинцями. Це явище мало соціально-психологічні, а не етнічні причини. Для козаків Лівобережжя сердюки були негідниками, що зводили військову справу до статусу ремесла, яке продається за гроші. Для простого населення сердюки були чужими захисниками інтересів панівних верств. Таке негативне сприйняття найманців-піхотинців відбилося в «Історії русів» та працях російської історіографії.
Юніти із Козаки: Останній довід королів | ||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||||||
|
Юніти із Козаки: Знову війна | ||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||||||
|
Інші юніти | |
---|---|
Найманці | Рундашир • Гренадер • Піхотинець • Лучник • Січовий козак • Драгун 18 ст. |
Оригінальні юніти | Обоз • Скамповей • Прапороносець • Купець • Молдаванин • Генерал • Яхта • Stefan Hertrich |