Фрідріх Вільгельм III Гогенцоллерн

Фрідріх Вільгельм III Гогенцоллерн

Фрідріх Вільгельм III Гогенцоллерн (нім. Friedrich Wilhelm III; 3 серпня 1770, Потсдам - 7 червня 1840, Берлін) - король Пруссії з 16 листопада 1797. Син Фрідріха Вільгельма II і Фрідеріки Луїзи Гессен-Дармштадтської, внучатий племінник Фрідріха II Великого, дід російського імператора Олександра II.

У грі

Фрідріх Вільгельм III — один із прусських воєначальників, за яких може грати гравець. Ось, що про нього написано у ігровій довідці:

Народився 1770-го р. Ще будучи спадкоємцем престола, у 1792-93 рр. брав участь у військових діях проти Франція. Ставши 1797 р. прусським самодержцем, спочатку продовжував війну із Наполеоном, але вже тоді вів себе доволі дивно — наприклад, чомусь його війська ніяк не могли встигнути допомогти союзникам. Дуже слабкий і як монарх, і як особистість, не міг протистояти тиску обставин чи свого оточення. Так, незадовго до Аустерлінца відправивши було ультиматум Наполеону, був змушений одразу ж підлещуватися до корсиканця, а менше ніж через рік, підштовхуючись прихильниками війни з Францією, все ж оголосив їй війну. У подальшій кампанії знову показав себе не з найкращої сторони, хоча й довів особисту хоробрість на полі битви. Після втечі із столиці до Кенігсберга, як і раніше, почав підлабузнюватися до Наполеона, намагаючись не допустити знищення Пруссії як держави; свою країну він за допомогою російського царя таки зберіг, але у помітно менших кордонах. У 1807-12 рр. був офіційним союзником Бонапарта, але після поразки французів у російській кампанії його схилили до війни на стороні Австрії та Росії, і внаслідок цього не дали ухилитися від виконання взятих на себе зобов'язань. Отримавши за результатами Віденського конгресу величезну кількість нових земель, Пруссія стала найбільшою із німецьких держав. Її голова помер у 1840 р., зі всією своєю м'якотілістю, він зміг протягом багатьох років зберегти дивовижним чином і трон, і власне життя.

Історичний погляд

Сім'я

У 1793 році одружився на Луїзі, дочці герцога Карла II Мекленбург-Стреліцького і його дружини Фрідеріки Кароліни. Два сина від цього шлюбу, Фрідріх Вільгельм IV та Вільгельм I, згодом стали прусськими королями, а Вільгельм - ще й німецьким імператором. Дочка Фрідріха Вільгельма III Шарлотта (у православ'ї Олександра Федорівна) вийшла заміж за великого князя Миколу Павловича (згодом російського імператора Миколу I). Таким чином, Фрідріх Вільгельм III був дідом Олександра II.

Діти:

• Фрідріх Вільгельм IV (1795-1861);
• Вільгельм I (1797-1888);
• Шарлотта (Олександра Федорівна) (1798-1860), вийшла заміж за російського імператора Миколу I;
• Карл (1801-1883);
• Александріна (1803-1892), одружена з Паулем Фрідріхом, великим герцогом Мекленбург-Шверінським;
• Луїза (1808-1870);
• Альбрехт (1809-1872).

9 листопада 1824 Фрідріх Вільгельм III поєднався морганічним шлюбом з представницею роду Гаррахів Августою. Шлюб залишився бездітним.

Правління

Добра, щиро віруюча людина, Фрідріх Вільгельм виявився слабким, боязким і нерішучим правителем. Він обіцяв сприяння Австрії, але нічого не зробив після вторгнення в цю країну Наполеона в 1805, сподіваючись придбати від Франції взамін за нейтралітет Пруссії Ганновер і інші землі на півночі. Цю винагороду, однак, він отримав лише після того, як відмовився від Ансбаха, Байройт​​а, Клеве та Невшателя. Коли Наполеон завдав поразки австрійським і російським військам при Аустерліці в 1805, вже не можна було ігнорувати заклики чинити опір французам, але прусська армія зазнала нищівної поразки під Єною та Ауерштедтом (1806). У 1807 Фрідріх Вільгельм був змушений підписати мир в Тільзиті, після того як позбувся половини своїх володінь.

У 1807-1812 в Пруссії був проведений ряд адміністративних, соціальних, аграрних і військових реформ, ініціаторами і провідниками яких стали міністр барон фон Штейн (1757-1831), генерал Герхард Шарнхорст (1755-1813), генерал-фельдмаршал Гнейзенау (1760-1831) і граф Гарденберг (1750-1822).

В 1812, ще до вторгнення Наполеона в Росію, французький імператор примусив Австрію і Пруссію підписати з ним договори, згідно з якими ці країни виставляли військові контингенти в допомогу французької армії. Однак завдяки патріотично налаштованим офіцерам в прусській армії та за сприяння Гнейзенау, Штейна та інших прусських діячів був створений російсько-німецький легіон (в листопаді 1812 він нараховував 8 тис. осіб), що воював проти наполеонівської армії. Лише в березні 1813 Фрідріх Вільгельм виступив з відозвою до свого народу, яким санкціонував визвольну війну з французькими окупантами. У 1814 прусська армія у складі союзних військ антинаполеонівської коаліції увійшла в Париж. Фрідріх Вільгельм брав участь в Віденському конгресі (1815), повернувши Рейнську область, Вестфалію, Познань і частину Саксонії. В ході війни за звільнення Фрідріх Вільгельм обіцяв народу: конституцію і представницьке правління, але під впливом австрійського державного діяча і дипломата Меттерніха відмовився від виконання своїх зобов'язань, а Пруссія разом з Австрією аж до 1848 стала центром реакції.