Наполеон Бонапарт

Наполеон Бонапарт

Наполеон Бонапарт (1769-1821) — французький полководець, один із можливих героїв для гри у "Козаки 2: Наполеонівські війни".

Дані із гри

Народився 1769-го року на Корсиці, у сім'ї дрібного дворянина. Не дивлячись на бідність сім'ї, все ж зміг вступити у Брієннське королівське військове училище. Незабаром після завершення навчання з головою занурився у події Французької революції. Спочатку намагався займатися революційною діяльністю на Корсиці, але потім все ж вирішив повернутися до Франції. Сходження Наполеона до вершин влади почалося у 1793 р., коли політичний памфел, котрий він написав, був помічений першими лицями Директорії. Завдяки своєму перу молодий капітан отримав посаду командуючого артилерією при облозі Тулона, що підняв роялістське повстання; його рішучі дії незабаром призвели до падіння міста. За наступні двадцять з гаком років активної кар'єри, Наполеон не лише дав декілька десятків вдалих боїв - рекорд тих років - але й став головою держави (Першим консулом, а потім і імператором). Територія Франції за його правління набагато розширилася, хоча ціною цьому стали постійні війни із сусідами і економічна криза у всій Європі. З часом нестача досвідчених солдатів, що постійно росла, посилювана "запамороченням від успіхів" самого Наполеона і все більш зростаючою боєздатністю армій супротивника призвели до того, що у 1814 р. французький імператор був скинутий і відпавлений у заслання. Через рік Бонапарт зміг повернутися і знову зібрати армію, але швидко зазнав поразки і знову був засланий - цього разу на загублений у Атлантиці острівець, де й помер у 1821 р.

Історичний погляд

Молодість

Наполеон Бонапарт походив з небагатої корсиканської дворянської родини Шарля та Летиції Буонапарте (всього в сім'ї було п'ять синів і три доньки).

Коли Людовік XVI надав дітям зі збіднілих дворянських сімей право безкоштовно здобувати освіту, цим скористалися і корсиканці, зокрема декілька синів і дочок Шарля, включно з Наполеоном. 1779-го року, після декількох місяців вдосконалення своєї французької мови в коледжі Отена, Наполеон вступив до військової академії в Брієнні. Висміюваний товаришами по навчанню за провінціалізм і незграбність, найбідніший навіть серед учнів, що не були аристократами, він активно сповідував ідеї корсиканського патріотизму. 1784-го року Наполеона перевели в паризьку Військову школу. Бонапарт виявив себе посереднім учнем, закінчивши школу сорок другим із 58 учнів.

1785-го року, після здобуття звання молодшого лейтенанта артилерії, Наполеона було направлено у Валанс на південь Франції.

У вересні 1793-го року Бонапарта було призначено начальником артилерії в армію, що облягала зайнятий англійцями Тулон. Тулон було взято, а сам Наполеон отримав звання бригадного генерала за внесок у підсумковий успіх облоги. На той час Наполеону було 24 роки.

Публіцистичні твори Наполеона періоду революції («Діалог про любов» («Dialogue sur l'amour», 1791), «Вечеря в Бокері» («Le Souper de Beaucaire» 1793)) вказують на те, що він поділяв тоді якобінські настрої. 1792 року він вступив до Якобінського клубу.

Після термідоріанського перевороту Бонапарта було заарештовано (10 серпня 1794, на два тижні) через зв'язки з братом Максиміліана Робесп'єра — Оґюстеном. Після звільнення він пішов у відставку через конфлікт із командуванням, а через рік, у серпні 1795, отримав посаду в топографічному відділі Комітету громадського порятунку.

У критичний для термідоріанців момент Баррас призначив Бонапарта своїм помічником, і він відзначився при придушенні роялістського заколоту в Парижі 3 жовтня (13 вандем'єра за революційним календарем) 1795-го року. Оскільки сили Директорії в Парижі станом на той день становили лише 6 тис. солдатів, керівник паризького гарнізону Мену вагався; водночас сили повсталих секцій міста, керовані роялістами, становили близько 23 тис. осіб; тоді Наполеон вирішив застосувати проти них артилерію. Із завданням щодо її доставки блискуче впорався Мюрат, з чого й розпочалась його кар'єра в «когорті Наполеона». Бонапарт отримав звання дивізійного генерала, його було призначено командувачем військ тилу. 23 лютого 1796 року він отримав посаду командувача Італійською армією.

9 березня 1796 року Наполеон одружився зі вдовою страченого під час якобінського терору генерала, Жозефіною Боґарне, колишньою коханкою одного з тодішніх правителів Франції — Поля Барраса.

Італійська кампанія

У 1796–1797 роках Бонапарт командував французькою армією, що розгромила сардинські та австрійські війська в Італії.

В Італійській кампанії Наполеон зажив слави полководця. В численних битвах він нещадно знищував суперників. Особливо відзначився у битвах при Лоді, Кастильйоні, Арколі, Ріволі. Під час бою при Ріволі він перевів битву у штикову атаку, штурмуючи австрійські укріплення, що мали більше війська й артилерії. Під час штикової атаки австрійські війська зазнали розгрому. Біля Арколі Наполеон розбив 5 австрійських дивізій, з яких одна склала зброю без бою.

Захоплення влади

Наполеон 18-го брюмера.

Після повернення з Єгипту до Франції (серпень 1799), Наполеон, за підтримки промислової буржуазії, здійснив 10-11 листопада 1799 (18 брюмера VIII року Республіки за революційним календарем) державний переворот, який встановив режим консульства. Після перевороту 18 брюмера єдину владу у Франції представляв тимчасовий уряд, що складався з трьох консулів (Бонапарт, Сієс, Роже-Дюко), головним серед яких був Наполеон. Але ще після перевороту вважалося, що влада дістанеться саме Жозефу Сієсу, одному з очільників перевороту; проте він із невідомих причин поступився Наполеону.

До 22 Фрімера VIII року (12 грудня 1799) комісії, що писали конституцію, закінчили свої роботи; проект Сієса було перероблено згідно з бажаннями Бонапарта, який був головним автором конституції. Це була цілком монархічна конституція, що зберігала лише примару народної влади. Конституція, за якою повноваження верховної виконавчої влади належали трьом консулам, призначила на 10-річний термін першим консулом — Бонапарта, другим — Камбасереса і третім (на 5-річний термін) — Лебрена. Перший консул отримав право призначати діячів на всі державні посади, не виключаючи членів законодавчого корпусу, трибуната, державної ради і сенату. Конституцію було передано народному голосуванню (плебісциту), що стало майже єдиним виявом народного суверенітету.

Завдання Наполеона було важким. Треба було створити майже зовсім наново все управління, відновити фінанси, що перебували у вкрай заплутаному стані, за повної відсутності кредитів, і як-небудь покінчити з другою коаліцією. Одним із перших наказів Бонапарта була заборона 27 Нівоза VIII року (17 січня 1800 року), «на час війни», 53 політичних періодичних видань у Парижі.

Таким чином, придушуючи всі прояви політичної волі, Бонапарт енергійно втілював у життя позитивну частину своєї програми. Вона полягала у створенні твердої, вкрай централізованої влади, в заступництві промисловості, особливо землеробства, в примиренні з новим порядком речей усіх тих елементів старого суспільства, що тільки можуть із ним змиритися (особливо церкви), у поліпшенні фінансів тощо. Законом 28 Плювіоза VIII року (17 лютого 1800 р.) «про поділ території і адміністрації» збережено і зміцнено поділ Франції на департаменти, а також уведено новий поділ — на округи. На чолі департаменту — префект.

18 травня 1804 отримав титул імператора французів. У внутрішній політиці проводив заходи спрямовані на зміцнення держави. Ліквідувавши самоуправління, запровадив систему префектів, мерів та їх підлеглих, які призначалися зверху. В економічній політиці сприяв розвиткові промисловості та торгівлі.

За особистою участю Наполеона були розроблені Цивільний (1804), Цивільний процесуальний, Торговельний (1807), Кримінальний процесуальний та Кримінальний (1810) кодекси.

Економічна політика

Наполеон на троні

Економічна політика Наполеона полягала в забезпеченні першості французької промислової і фінансової буржуазії на європейському ринку. В першу чергу, цьому заважав англійський капітал, перевага якого обумовлювалася тим, що в Англії відбулась індустріальна революція. Англія одну за іншою збирала коаліції проти Франції, намагаючись залучити на свою сторону найбільші європейські держави — у першу чергу Австрію і Росію. Вона фінансувала ведення воєнних дій на континенті. Намагаючись економічно задушити Англію, Наполеон підписав декрет про континентальну блокаду (1806). Відтепер Франція і всі її союзники припиняли торговельні зносини з Англією. Європа була основним ринком збуту англійських товарів, а також колоніальних, ввезених в основному Англією, найбільшою морською державою. Континентальна блокада завдала шкоди англійській економіці. Через рік Англія переживала кризу у виробництві вовни, текстильної промисловості; відбулося падіння фунта стерлінгів. Однак блокада вдарила і по континенту. Французька промисловість не в змозі була замінити на європейському ринку англійську. Порушення торговельних зв'язків з англійськими колоніями привело в занепад і французькі портові міста: Ла-Рошель, Марсель і ін. Населення страждало від нестачі звичних колоніальних товарів: кави, цукру.

Війни з коаліціями

В зовнішній політиці Наполеон прагнув забезпечити військово-політичну і економічну гегемонію Франції в Європі, здобути перемогу в боротьбі з Великобританією за світове торговельне і колоніальне панування. В ході війн з антифранцузькими коаліціями держав (в різні періоди в коаліціях брали участь Австрія, Великобританія, Пруссія, Росія, Швеція) французька армія під командуванням Наполеона здобула перемоги під Маренго (1800), Аустерліцем (1805), Єною (1806), Ваграмом (1809), внаслідок яких територія наполеонівської імперії охоплювала фактично всю Західну і Центральну Європу.

Наполеон планував безпосередню висадку на Британські острови, але на морі Англія була сильніша. У Трафальгарській битві французький флот був знищений англійським під командуванням адмірала Нельсона (1805). Однак місяць по тому під Аустерліцем (нині Славков, Чехія) Наполеон завдав нищівного удару об'єднаним австрійським і російським військам.

Злякавшись зростання впливу Франції, проти неї виступила Пруссія, але була швидко переможена (Єна, 1806), французькі війська ввійшли в Берлін. Російські війська завдали великих втрат французькій армії в битві під Ейлау (1807), але програли при Фрідланді (1807).

У результаті війни до складу Франції ввійшли території Бельгії, Голландії, північної Німеччини, частини Італії. На іншій частині Італії, у центрі Європи, в Іспанії (1809) були створені залежні від Наполеона королівства, де правили члени його родини. Пруссія і Австрія були змушені укласти з Францією союз. Це зробила також і Росія (Тільзитський мир, 1807).

Наполеон і євреї

Молодий генерал не мав ніяких упереджених поглядів щодо євреїв, яких він зовсім не знав. Він умів користуватись ними для своїх цілей, як і всіма іншими елементами, що були йому корисні. Серед вчених і художників, яких він узяв до Єгипту, було два євреї: Вентюр, орієнталіст, що служив у Наполеона перекладачем і загинув під стінами Акко, і Деном, кресляр і гравер. Як відомо, він у Єгипті й Сирії видавав себе за послідовника Корану. Перша зустріч Наполеона з євреями відбулась на їхній давній батьківщині під час казкового і «славетного» походу генерала до Єгипту та Сирії. Є версія, що Наполеон сам був семітом, оскільки він походив з Корсики, а Болеарські острови і Корсика слугували місцем переховування євреїв під час переслідувань у Іспанії й Італії, пізніше ці втікачі навернулися до християнства і прийняли імена вельмож, які їх прихистили.

Російська кампанія і плани на світове панування

Наполеон планував, прийшовши до Росії розгромити 1-шу і 2-гу Західні армії. Також поодинці він планував продиктувати умови миру для імператорського двору в Санкт-Петербурзі. Потім йшло розтрощення великої Британії, — після цього Наполеон отримував справжнє світове панування.

У червні 1812 року Наполеон розпочав похід у Росію. Він розраховував розгромити російське військо в генеральній битві поблизу західного кордону, але не зміг розбити армію Барклая-де-Толі і примусити імператора Олександра І укласти мир. Наполеону довго не вдавалось нав'язати росіянам генеральну битву, армія, ведучи бої, втяглася глибоко в Росію. У битві під селом Бородіно французи завдали поразки російським військам, але не змогли їх остаточно розгромити.

Після битви французи зайняли Москву, але, так і не дочекавшись мирних пропозицій росіян, Велика армія була вимушена розпочати відступ на захід, який завершився майже повною її загибеллю. Партизанська війна, російська армія і суворі морози призвели до повної катастрофи військ Наполеона. До Франції повернулось трохи більше як 100 (із 640) тисяч людей.

Наполеон і Україна

У військово-політичних планах Наполеона певне місце займала Україна. Наполеон звернув увагу на українську проблему, продовжуючи традиційну французьку політику, в межах якої було встановлено таємні контакти з К. Розумовським та лунали виступи 1795 року в Конвенті на захист прав козацької нації. Політичні плани французького імператора щодо України в період підготовки російської кампанії 1811–1812 рр. передбачали відокремлення українських земель від Росії й поділ їх на три частини: Правобережна Україна відходила до Великого Герцогства Варшавського (без Волині, яка була обіцяна Австрії за воєнну допомогу у війні проти Росії), у Лівобережній і Південній Україні планувалося створити дві держави, т. зв. «наполеоніди» під протекторатом Франції (план був розроблений графами А.-М. Бланом де ля Нольтом д'Отерівом і Г. М. де Монгейяром).

Падіння

Під час воєнної кампанії 1813–1814 армія Наполеона завдала кілька поразок військам Шостої антинаполеонівської коаліції (Австрія, Англія, Пруссія, Росія, Швеція), однак у вирішальній Лейпцизькій битві (яку також називають «битвою народів») 1813 наполеонівські війська були розбиті. Після вступу союзницьких військ у квітні 1814 у Париж, Наполеон 6 квітня зрікся престолу. Переможці зберегли йому титул імператора і передали в довічне управління острів Ельба.

Сто днів. Смерть

• В 1815 зробив спробу повернути владу (Сто днів), але, зазнавши поразки в битві під Ватерлоо (18.06.1815), Наполеон вдруге зрікся престолу (22.06.1815). Після цього був засланий на острів Святої Єлени, де і помер. Його планував викрасти з острова французький генерал Франсуа Лаллеман. *Існує думка, що Наполеон міг бути повільно отруєний миш'яком.
• У групі охорони Наполеона на острові Святої Єлени Росію представляв генерал де Бальмен, дядько приятеля Тараса Шевченка — Якова де Бальмена.
• У 1840 прах Наполеона перевезено до Парижа.
• Імператора поховано в Домі Інвалідів у Парижі.

Цікаві факти

• 1785-го року Наполеон закінчив Паризьку військову школу в чині поручика, а 1788-го року спробував вступити на службу в російську армію. Але за місяць до цього був виданий указ про прийняття іноземців на службу чином нижче, на що Наполеон не погодився. Керував набором волонтерів для участі у війні з Туреччиною генерал-поручик Заборовський, якому майбутній імператор сказав: «Мені король Пруссії дасть чин капітана!». Заборовський, що в 1812 році став одним з московських біженців, гірко каявся в цій відмові.
• Наполеон поважав військове мистецтво прусського короля Фрідріха ІІ. Після перемоги над Четвертою Коаліцією в 1807, імператор Франції відвідав могилу Фрідріха у Потсдамі і сказав своїм офіцерам:

«Панове, якби ця людина була ще живою, я б лежав у могилі замість нього.»

~ Наполеон

• Життя Наполеона охороняв мамлюк Рустам Раза.
• Зріст Наполеона був 168 см. Це був середній зріст французів того часу.