Мортьє Едуард-Адольф Казимир Жозеф

Мортьє Едуард-Адольф Казимир Жозеф

Мортьє Едуард-Адольф Казимир Жозеф (1768 - 1835) — французький військовий та політичний діяч, прем'єр-міністр 1834 року, маршал, пер Франції, герцог Тревізький. Воєначальник, доступний для гри у "Козаки 2: Наполеонівські війни" та "Козаки 2: Битва за Європу".

Ігрові дані

Народився у 1768 р. У молодості був торговцем, потім обрав військову кар'єру. У 1789 р. вступив до Національної гвардії, та через два роки став капітаном. У 1792-94 рр. воював у складі Північної, у 1794-97 рр. - Самбра-Маасської, у 1799 - Гельветської, Дунайської та Рейнської армій; відзначився у ряді битв. Отримавши у 1795 р. чин полковника, до кінця 1799 р. був вже дивізійним генералом. З 1800 р. командував одним з військових округів; через три роки очолив Ганноверський окупаційний корпус, ставши намісником цих земель та маршалом (у 1804 ). У 1805 р. зумів вирватися з оточення частинами Кутузова; у битві під Фридландом (кампанія 1806-07 рр.) очолював ліве крило французьких військ. Переведений до Іспанії, розбив значно переважаючі сили противника під Оканн'є та відзначився при взятті Сарагоси та Бадахоса. Повернувшись до Франції, у 1812 р. прийняв посаду командувача піхотою Молодої гвардії; під час походу до Росії був, зокрема, комендантом Москви. У кампанії 1813-14 рр. командував двома дивізіями Старої гвардії. У дні першої поразки Наполеона був одним з тих небагатьох, хто відкрито заявив імператору про безглуздість подальших бойових дій. Після реставрації був прийнятий на службу Бурбонами; тим не менш, протягом "Ста днів" користувався прихильністю Наполеона та навіть увійшов до Палати перів. Після остаточної поразки Бонапарта займав ряд високих посад, у тому числі й Великого канцлера Почесного Легіону. У 1835 р. у Парижі був смертельно поранений під час замаху на короля Луї-Філіпа.

Історичний погляд

Народився 1768 року у м.Ле-Като-Камбрезі. Син Шарля Мортьє, депутата Генеральних штатів, та Марії-Ганни Боннер. Змолоду обрав собі кар'єру військового. На початку Французької революції очолив 1-й батальйон добровольців Півночі. 1791 року отримує звання лейтенанта. У 1792–1793 роках був у Північній, Рейнській арміях, відзначився у битвах під К'єврені (сучасна південна Бельгія), Жеммапе, Неєрвіндені, Селлемберзі, Ондшооті. Також проявив звитягу при захоплені міст Монс, Брюсель, Левен, Флерюс.

У 1794 році воював спочатку під командуванням генерала Клебера, потім Марсо у Рейнській армії. У 1796 році командував авангардом Самбро-Мааської армії на чолі із Лефевром. Відзначився у битвах під Альтенкірхеном та Фрідбергом. Завоював низку міст уздовж Рейну, 30 грудня йому здався Майнц. У 1799 році отримав звання бригадного генерала. Того ж року стає дивізійним генералом.

На чолі 4-ї дивізії Гельветської армії у 1799 році воював у Швейцарії, зайняв Цюріх. Потім був підпорядкований Массені. Після цього воював під Граубюнденом. У 1800 отримав командування 15 та 16 дивізії, що знаходилися у Парижі. У 1803 році Бонапарт надіслав Мортьє з 14 тисячами вояків захопити Ганноверське курфюршество. Перемігши супротивника, Мортьє змусив укласти Ганновер союз з Францією. За це Едуард Мортьє став одним з командирів Консульської гвардії.

Після оголошення Франції імперією у 1804 році стає маршалом й отримує Великого Орла Ордену Почесного легіону. У 1805 році командує піхотою Імператорської гвардії. Мортьє відзначився у битвах під Ульмом та Дюрренштейном. У 1806 році захопив Ганновер та Кассель. У 1807 році розбив шведів під Анкламом й здобув блискучу перемогу під Фрідландом. За цю звитягу Наполеон I нагородив Мортьє титулом герцога Тревізького та 100 тисячами франків ренти. Водночас стає військовим губернатором Сілезії.

У 1808 році з початком війни у Іспанії Мортьє стає командиром 5-го корпусу, бере участь у облозі Сарагоси. 18 листопада 1809 року з 30 тисячами вояків завдає поразки 60-тисячній армії іспанців під Оканья поблизу Толедо. Згодом очолює облогу Кадіса. 19 лютого 1811 року перемагає іспанців у битві під Гебором.

У військовій кампанії 1812 року проти Росії Мортьє командував Молодою гвардією. Після захоплення Москви Наполеон призначає його генерал-губернатором міста. При відступі здійснив спробу підірвати Кремль. В подальшому вів оборонні бої. Очолював ар'єргард при переправі через Березіну. Після повернення до Франції почав збирати війська до нової військової кампанії. Зміг зібрати значні сили у Франкфурті-на-Майні. Відважно воював у битвах під Люценом, Бауценом, Дрезденом, Вахау, Лепцигом та Ханау. Також самовіддано вів себе у кампанії 1814 року. Зокрема, до останнього захищав передмістя Сен-Дені у Парижі.

Після реставрації Бурбонів у 1815 році переходить на службу до короля Людовика XVIII. Призначається губернатором Лілля, стає пером Франції. Втім під час Ста днів Наполеона Бонапарта підтримав останнього. Брав участь у військовій кампанії 1815 року, проте не брав участі у битві під Ватерлоо. За підтримку Бонапарта після остаточної поразки останнього, Мортьє був позбавлений звання пера Франції.

У 1816 році призначається військовим губернатором Руана. Того ж року обирається до Палати депутатів. У 1819 році відновлений у званні пера Франції. у 1822 році обирається мером Ла-Ке-ан-Брі. У 1829 році стає кавалером Ордену Святого Духу. У 1830 році після Липневої революції стає великим канцлером Ордену Почесного легіону. Того ж року призначається послом Франції у Росії. У 1831 році повернувся на батьківщину. У 1834 році стає прем'єр-міністром (після Юга-Бернара Маре) та міністром оборони. Але через декілька місяців через хвороби йде у відставку. Загинув 28 липня 1835 року під час замаху на короля Луї-Філіпа I.