Капелан
| |
---|---|
Базова інформація | |
Шкода | ЛІКУВАННЯ: Піп: 7 оч.; Падре: 10 оч.; Мулла: 4 оч.; Капелан: 5 оч. |
Здоров'я | Капелан: 50 Мулла: 40 Піп: 65 Падре: 100 |
Вартість | Піп: Золото: 100, Їжа: 50; Падре: Золото: 7, Їжа: 45; Мулла: Їжа: 50; Капелан: Золото: 5, Їжа: 50. |
К-сть очок | 0.10 |
Наймається? | Ні |
Загальні дані[]
Священники присутні у всіх націях (крім особливих націй найманців та унікальних юнітів). Проте в «Козаках» їхня роль дещо змінена — вони не сповідують солдат перед смертю, а лікують їх молитвами (що історично достовірно). Цікаво, що така «медична допомога» дійсно діє і, маючи велику кількість священників, можна суттєво знизити втрати на полі битви.
Священники — не гарматне м'ясо, їм не місце на передовій. Вони мають стояти в ззаду воїнів, що беруть на себе основний удар, але не в тилу (бо тоді вони можуть банально не дістати до поранених вояків). Тож ставте їх посередині і вони будуть найбільш ефективні, але стежте, щоб ворог не прорвався до них. В держав, що сповідують різні релігії священники відрізняються зовнішністю і назвою:
Також, в залежності від типу священника, ці юніти мають різні вартість, запас здоров'я і зцілюють з різною швидкістю.
Історичний погляд[]
Капелани і падре[]
Виник термін «капелан» за часів життя святого Мартина (архієпископ міста Тур) 317–397 р.. Коли він був офіцером на військовій службі в Галлії і побачив жебрака, котрий не мав вбрання прикритися від холоду. Мартин розірвав надвоє свій військовий плащ «капу» і одну половину віддав жебракові. Цей жебрак з'явився йому уві сні в образі Ісуса Христа. Після чого друга половина капи св. Мартина стала предметом вшанування у французькій армії. Для неї був створений похідний храм, який назвали «капелою», а священика, який служив у цьому храмі, почали називати «капеланус» (лат. capellanus (капелан). В кожному легіоні імператора Римської імперії Костянтина I Великого була похідна церква (окремий намет) із християнським священиком. У 742–743 р. у м. Регенсбурзі (Німеччина) на першому східно-франкському соборі (Consilium Germanicum) ухвалено рішення про участь священиків у військовій службі із застереженням про заборону носіння ними зброї і безпосередньої участі в бойових діях. З того часу капелани є у більшості армій світу, а їх правовий статус закріплений у внутрішньодержавних й у міжнародних законах. Згідно з Женевською конвенцією 1949 р. священнослужителі не вважаються особами, які беруть участь у бойових діях («нон комбатанти»), і зберігають цей статус потрапляючи у полон, де мають право продовжувати своє служіння серед полонених. Під час військових дій їх, як і лікарів міжнародними законами заборонено вбивати.
Капеланство у армії Франції засноване едиктом Карла Великого. У 1539 р. король Франциск I заснував службу капеланів крім армії і на флоті, а в 1555 р. ордонансом Генріха II капелани закріплюються за кожним полком і загоном. Людовик XIV наказав будувати церкви у кожній фортеці. Указом Папи Римського 21 квітня 1986 р. введено найменування «єпархія збройних сил Франції» і «єпископи у збройних силах» (створена комісія з виховання, благодійна організація для ветеранів, для догляду за пораненими й інвалідами «Притулок Богоматері»).
У війську Київської Русі були священики, також і в військових походах Княжої Доби України. Про що свідчить Повість врем'яних літ, Руський літопис (Іпатіївський літопис), Радзивіллівський літопис (Кенігсберзький літопис) та інші історичні документи. Безумовно також священики були і у військовому гарнізоні «Січ» Козацької Доби України, Козацькі Ради проходили коло церкви і в присутності священика. Про це свідчать літопис Самійла Величка, літопис Рігельмана, літопис Самовидця та інші історичні документи. А у Донських козаків збереглася традиція обов'язкової присутності священика на вищій козацькій раді «Козачий круг» для дотримання атмосфери розсудливості під час наради на справедливе рішення, ведення молитви спочатку та благословення наради. Агіологія та агіографія містить багато фактів благословення війська перед битвою і їх перемогу, молитви і духовні подвиги за успіхи в обороні Вітчизни, освячення прапорів, прийняття Хрещення військовими, їх Сповідь і Причастя, благочестиве сімейне життя після Вінчання, вимоги козаків до підбору гарних церковних хористів і освічених священиків з Межигірського монастиря, прийняття чернецтва військовими та Священства і т. д..
У Речі Посполитій (Польщі, Білорусі, Україні та Литві) Варшавським сеймом 1690 року було впроваджено військове священство з утриманням з королівської казни 36 капеланських ставок. Відомий військовий капелан, котрий служив у війську Станіслава Конецпольського, домініканський монах Окольський С., залишив важливі свідчення для історії як «щоденник кампанії 1637–1638 років».
Мулли[]
Мулла (араб. المُلَّا, /аль-муллаа/ — "пан", "повелитель", "володар", в іранських і тюркських мовах це слово має форми мелла, молло, молдо) — знавець Корану і мусульманського ритуалу, служитель культу; вчитель релігійної школи; грамотна, вчена людина. Зазвичай мулла обирається мусульманами з власного середовища. В українській мові словом "мулла" зазвичай називають імама, настоятеля мечеті
У Середній Азії та на Кавказі цим словом називають людину, що виконує функції імама в мечеті. Мулла входить до складу мусульманського духовенства, та це нижчий чин, зазвичай той, що немає спеціальної богословської освіти. За висловом видатного українського сходознавця А. Кримського, мулла – це т. зв. "буденний імам", що не може промовляти хутбу (проповідь) у п’ятниці та свята, але керує молитвою у будні, а також здійснює ритуальні функції, читаючи молитву під час похоронів чи шлюбного обряду. Претендент на звання мулли повинен бути грамотним і знати напам’ять ті сури Корану, що вживаються під час ритуалів.
На Кавказі у тюрків-сунітів існує звання «мулла-ефенді», а у шиїтів – «мулла-ахунд», що відповідає титулу «шейх аль-іслам».
У Російській імперії мулла був фактично прирівняний до священика, статус мулли визначався державними постановами, а діяльність контролювалась чиновниками; мулла призначався спеціальним указом, зазвичай він закріплювався за конкретною мечеттю.
Попи[]
У православ'ї вважається, що у випадку посвячення чоловіка у священики, Бог дає цьому чоловіку особливий вид благодаті, тобто особливу духовну силу, яка проявляється під час здійснення ним богослужіння, святих таїнств і навіть у повсякденному житті. Лише священикам дано право здійснювати певні види богослужінь. На думку деяких богословів, на священиків, під час здійснення ними таїнств за всіма правилами, сходить св. Дух, тобто таїнства в певному сенсі здійснюються самим Богом.
Звичайно до священика звертаються словами-титулами «отець», «пан-отець» (західноукраїнське), «батюшка» (східно-українське), «ієрей» (урочисто — церковнослов'янське) і просторічне «піп» (народне — у нинішній день набрало зневажливого відтінку). Священиком-ченцем зветься ієромонах.
Соціально-правне та матеріальне становище священика мінялося в окремі часи історії України: становище священика упосліджене в СРСР (священика в радянські часи звали «служителем культу»), де духовенство було фактично позбавлене громадянських прав і переслідуване.
Юніти із Козаки: Останній довід королів | ||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||||||
|
Юніти із Козаки: Знову війна | ||||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| ||||||||||
|
Інші юніти | |
---|---|
Найманці | Рундашир • Гренадер • Піхотинець • Лучник • Січовий козак • Драгун 18 ст. |
Оригінальні юніти | Обоз • Скамповей • Прапороносець • Купець • Молдаванин • Генерал • Яхта • Stefan Hertrich |