Саксонія — нація, доступна для гри у Козаки: Європейські війни, Козаки: Останній довід королів та Козаки: Знову війна.
Прапор курфюрства Саксонія
Герб курфюрства Саксонія
Загальні дані[]
Має перехід у XVIIІ ст.
Юніти[]
Дописати.
Будівлі[]
Дописати.
Історичний погляд[]
Курфюршество Саксонія (нім. Kurfürstentum Sachsen) — державне утворення, що існувало з 1356 до 1806 року.
Середньовіччя[]
Курфюршество було частиною Священної Римської імперії. Володарі герцогства Саксонії здавна брали участь у виборах імператора. Після розпаду герцогства Саксонії на дрібні герцогства між ними почалась боротьба за титул курфюрста, що давав право обирати імператора. Цю боротьбу виграло герцогство Саксонія-Віттенберг (що займало частину території нинішньої землі Саксонія-Анхальт). У 1356 році його володар Рудольф I отримав від імператора Карла IV титул курфюрста.
Курфюрством Саксонією правив рід Асканіїв. Династія згасла у 1422 році після смерті Альбрехта III, після чого герцогство Саксонія-Віттенберг перейшло до рук маркграфства Мейсен, а його маркграф (з династії Веттінів) отримав титул курфюрста Саксонії. Держава Веттінів стала однією з найсильніших у Священній Римській імперії. Окрім самого Мейсенського маркграфства та Саксен-Віттенбергу, вона включала Тюрінгію, пфальцграфство Саксонію та інші землі.
У 1485 році стався Лейпцігський розділ веттінських володінь між братами Ернстом й Альбрехтом. У результаті розділу Ернст (вже з 1464 року курфюрст Саксонії) отримав пов’язане із саном курфюрста герцогство Саксонія-Віттенберг зі столицею у Віттенберзі. Альбрехт отримав маркграфство Мейсен зі столицею у Дрездені та втішний титул "герцог Саксонії". Решта територій (Тюрінгія, пфальцграфство Саксонія та інші) були розділені приблизно навпіл. Так виникли Ернестинська й Альбертинська гілки Веттінів.
У 1547 році імператор передав герцогство Саксонія-Віттенберг й титул курфюрста Саксонії володарю Мейсенського маркграфства Моріцу. Будучи протестантом, він підтримав католицького імператора Карла V. Належав до Альбертинської (молодшої) лінії династії Віттінів, яка отримала значну кількість німецьких земель з багатими родовищами металів (з маркграфством Майсенським). У 1553 р. був смертельно поранений у бою під Сіверсгаузеном. Морицю наслідував його брат Август (1526–1586 рр.), який підсилював Саксонію мирними заходами.
Безумовний прихильник Аугсбургского миру , він довго вагався між зміненим Аугсбургським віросповіданням (філіппісти) та незміненим (лютерани); його університет у Віттенберзі був на боці першого та вів жорстоку боротьбу з теологами строголютеранского університету у Єні. Перемога залишилася за останнім; у 1580 р Август прийняв формулу Конкордії, чому було покладено край пануванню філіппістов у Саксонії. За його правління країна, значною мірою завдяки масштабному гірничому промислу, досягла високого ступеню економічного розвитку.
Новий час[]
За сина Августа Кристіана I (1586-91) та старшого його онука Кристіана II (1591-1611) у країні йшла боротьба між католицькою реакцією та лютеранством, на стороні якого був уряд. У силу політичних міркувань, між якими важливу роль відігравало суперництво, що все ще не припинилося з Ернестінской лінією, Саксонія не долучилася до унії протестантських князів 1608 р.
Брат та наступник Кристіана II, курфюрст Йоганн-Георг I (1611-56), на початку Тридцятирічної війни став на бік імператора та послав армію до Сілезії, за що отримав Лузацію з містом Бауценом (згодом укріплену за ним Празьким миром 1635 г.). Потім Йоганн-Георг став коливатися; боязкість зради з його боку призвела до Саксонії, що до тих пір була пощаджена війною, армію Тіллі (1631), а це змусило курфюрста рішуче стати на бік короля шведського Густава-Адольфа. Після поразки шведів курфюрст саксонський знову перейшов на бік імператора та уклав з ним у Празі мирний договір (1635). Шведи помстилися декількома руйнівними вторгненнями до Саксонії. Після закінчення війни Саксонія повинна була виплатити їм військову контрибуцію у розмірі 267000 талерів. Війна мала згубний вплив на Саксонію: населення (до війни близько 3 млн. чол.) зменшилося наполовину; торгівля, промисловість, освіта були підірвані, майже знищені.
Йогану-Георгу I успадковував його син Йоганн-Георг II (1656-80); у силу батьківського заповіту він повинен був виділити трьом своїм братам невеликі володіння (Саксен-Вейссенфельс, Саксен-Мерзебург, Саксен-Цейц), у XVIII ст. засновані таким чином династії згасли, і ці володіння повернулися до складу Саксонії. Великий любитель мистецтв та розкоші, Іоанн-Георг II зібрав у Дрездені скарби італійського та французького мистецтва; його божевільні витрати й розкіш двору при крайній бідності народу ще більше розхитали фінанси держави. У зовнішній політиці Йоганн піддавався спочатку впливу Людовика XIV, з яким підтримував прямі відносини та уклав союз у Регенсбурзі.
Старання антифранцузької партії при саксонському дворі зробили, однак, деякі коливання у саксонської політиці. Йоганн почав переговори з імператором, а у 1673 році виставив навіть 3000 саксонців проти Тюренна, але незабаром відкликав їх назад. Пізніше він обіцяв французькому королю заважати обранню ерцгерцога австрійського у римські королі, а клопотати про обрання самого Людовика, дофіна або кого-небудь бажаного французькому королю, але у той же час вів перемови з Баварією та імператором про союз проти Франції.
У 1680 році після смерті батька Іоанн-Георг III (1680-91) успадкував титул курфюрста Саксонії; також він став маршалом Священної Римської імперії. За свою любов до військової справи отримав прізвисько «Саксонський Марс». Тим часом герцогство поступово відновлювалося після Тридцятирічної війни. У 1685 року старе місто Дрездена був майже повністю знищено пожежею, і курфюрст найняв відомих скульпторів Вольфа Каспара та Бальтазара Пермозера для перебудови міста у новомодному стилі бароко.
Ставши курфюрстом, Йоганн Георг знизив витрати на утримання двору та приступив до створення постійної армії з 12 тисяч осіб за зразком маркграфства Бранденбург. У якості вищої військової керуючої структури була створена Таємна військова канцелярія («geheime Kriegskanzlei»). Заради армії курфюрст майже повністю закинув домашні справи.
У зовнішній політиці Йоганн Георг III припинив двозначні відносини з Францією, намагався зблизитися з курфюрстом бранденбурзьким, допомагав імператору у війні з турками, особисто брав участь у Віденській битві та подальших походах. У 1686 році він не став вступати до Аугсбургскої ліги, але у березні 1688 року особисто прибув до Гааги, щоб обговорити з Вільгельмом Оранським, Георгом Вільгельмом Брауншвейг-Люнебургским та Фрідріхом Вільгельмом Бранденбурзьким можливі кроки з протидії Людовику XIV. Коли у 1689 році почалася війна, він прийняв на себе, незважаючи на хворобу, командування імперською армією. Помер на початку військових дій.
Королі Речі Посполитої[]
Після короткого правління Іоанна Георга IV (1691-94) курфюрстом став його брат, Фрідріх-Август I Сильний (1694-1733). При ньому Дрезден став однією з найблискучіших столиць Німеччини, з розкішними палацами, садами, театрами, зборами творів мистецтв. Потреба у грошах змусила курфюрста у 1697 р продати Брауншвейгу за 1100000 гульденів права на Саксен-Лауенбург, династія якого згасла ще у 1689 р З марнославства курфюрст у 1697 р (після смерті Іоанна Собеського) домігся польської корони, для чого перейшов до католицизму і витратив величезні гроші на підкуп членів сейму. У 1717 р перейшов до католицизму й кронпринц, а потім і вся династія стала католицькою. З 1697 до 1763 р. Саксонія була з'єднана особистою унією з Польщею. Це принесло значну шкоду. Перехід до католицизму позбавив саксонських курфюрстів верховенства серед протестантських князів. Саксонія була залучена у непотрібну для неї Північну війну, яка обійшлася країні дуже дорого.
Август проводив непослідовну політику. Будучи пов'язаним військовим союзом з Петром I, він, однак, неодноразово укладав таємні угоди зі своїм противником Карлом XII. Так, після того, як у кампанію 1706 року війська Августа були розбиті шведами, він був примушений укласти з ними Альтранштедтський мир, по якому він відрікався від польського престолу на користь Станіслава Лещинського та розривав союз із Росією. Пізніше, коли розгром російськими військами шведів під Полтавою привів до різкої зміни у ході всієї війни, Август відновив союз з Петром та при його сприянні повернувся на престол, проте продовжив колишню політику: будучи формально союзником Росії, укладав спрямовані проти неї таємні союзи. Під час свого правління наблизив до себе шляхтича Вацлава Будько, який фактично був керівником таємної служби при королі.
У 1717 році на так званому німому сеймі примирився з польською шляхтою, яка визнала його своїм королем, ціною серйозних обмежень королівських повноважень. Таким чином за підсумками Північної війни Август утримує престол Речі Посполитої, проте головної мети участі цієї держави у війні - повернення Ліфляндії - він не досяг, ця територія відійшла до Росії.
У 1733 році, по смерті батька, Фридрих-Август II, незважаючи на старання Людовика XV знову звести на престол Польщі Станіслава Лещинського, був проголошений королем частиною польської шляхти, але офіційно визнаний королем лише на варшавському сеймі 1736 року, після закінчення війни за Польську спадщину. Не володіючи політичними здібностями свого батька, він, однак, успадкував від нього його пристрасть до розкоші та мистецтва, за його прикладом утримував блискучий двір та витрачав величезні суми на придбання картин Дрезденської галереї та інших відомих музеїв, а також на утримання придворної капели. Управління ж державою Август надав своєму першому міністру й улюбленцю, графу Брюлю.
У 1741 році він діяв проти Марії Терезії у союзі з Іспанією, Францією та Баварією, але, стурбований успіхами Фрідріха II, вже у 1742 році уклав союз з Марією-Терезією, вступивши у нову війну, але у 1745 році двічі зазнав поразки та тільки по Дрезденському миру (25 грудня 1745 р.) отримав назад свою країну, зайняту Пруссією.
Після війни за австрійську спадщину Саксонія перебувала у дружніх відносинах з Францією, Poccіею та Австрією, які уклали союз проти Пруссії. Тому Фрідріх II у 1756 р почав військові дії вторгненням до Саксонії, яка стала головним театром Семирічної війни (1756-63). У битві біля Пірні (на самому початку війни) саксонська армія була розбита вщент, й Фрідріх отримав можливість дивитися на Саксонію майже як на скорену країну. Війна обійшлася їй дуже дорого; її втрати обчислюються у 90000 чол. й більш ніж у 100 млн. талерів; промисловість та торгівля, що ледь оговталися після 30-річної війни, знову прийшли до занепаду.
Зі смертю Фрідріха-Августа III розпався неприродний союз Саксонії з Польщею. За двомісячним правлінням його сина, курфюрста Фрідріха-Кристіана (помер у грудні 1763 р.), було тривале правління його онука Фрідріха-Августа III (1763-1827).
Фрідріх Август навів у державному господарстві лад, доведений до педантизму, довів до кінця розпочате батьком впорядкування фінансів, сам подавав приклад законності та відданості обов'язкам, що діяло благодійно на все чиновництво. Він скасував продаж суддівських посад за гроші, скасував тортури (1770 рік), підняв народну освіту, заснував вчительські семінарії, у 1791 року скликав законодавчу комісію, оживив ремесла та торгівлю, землеробство та скотарство.
У зовнішній своїй політиці Фрідріх Август дотримувався найсуворішого нейтралітету, але значно більшу схильність висловлював до Пруссії, якій він наслідував у своїй внутрішній адміністрації. Від своєї матері він придбав її права на баварський аллодіальний спадок (1776 рік) та виступив у 1778 році проти австрійських домагань на Баварію, на мирному конгресі у Тешені за відмову від своїх баварських прав отримав 6 млн гульденів та ленні права на австрійські землі Глаухау, Вальденбург та Ліхтенштейн, що лежали всередині Саксонії.
Коли Фрідріх Великий склав свій «союз князів» проти Австрії, Фрідріх Август вступив до цього союзу тільки під умовою збереження нейтралітету.
Польська Конституція 3 травня 1791 року встановила, замість колишньої виборної монархії, спадкову монархію з государем з дому курфюрстів саксонських. Відповідно до цієї конституції, після смерті Станіслава Понятовського престол Польщі повинен був перейти до Фрідріха Августа I та на далі бути спадковим у будинку Веттинів. Однак це положення конституції так і не здійснилося, оскільки у 1795 році Річ Посполита перестала існувати після Третього поділу Польщі, і її престол був скасований. Згодом Фрідріху Августу все ж вдалося стати монархом польських земель.
| Нації (Козаки 1 і аддони) | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| |||||||||