Козаки Вікі
Register
Advertisement

Угорщина — нація, доступна для гри у Козаки: Знову війна.

Прапор королівства Угорщина(1382-1867)

Прапор королівства Угорщина(1382-1867)

Герб королівства Угорщина

Герб королівства Угорщина

Загальні дані[]

Має перехід у XVIIІ ст.

Юніти[]

Дописати.

Будівлі[]

Дописати.

Історичний погляд[]

Королі́вство Уго́рське утворене Стефаном І Святим з династії Арпадів у 1000 році. У 14 столітті перейшло до Анжуйської, а з 15 століття — до Ягелонської династії. Після поразки об'єднаного угорсько-чесько-хорватського війська в битві при Могачі 29 серпня 1526 року більша частина угорських земель потрапила під владу османів. Тріумфуюча Османська імперія зайняла Тисо-Дунайську рівнину, включивши у свої володіння саме серце Європи, яке турки планували перетворити на плацдарм для підкорення нових територій та подальшого поширення ісламу.

Країна, що розпалася на три частини (1526-1686)[]

Після програної битви під Мохачем середня частина країни була окупована турками (її стали називати Османська Угорщина). Вона клином удавалася між двома іншими частинами: королівською Угорщиною (нею правив Фердинанд Габсбург, який зайняв угорський престол) і Трансільванським князівством (угорською - Ердейське) - практично, це була нова держава на схід від річки Тиса.

Турки закріпилися у середній частині країни, тому Угорщина стала зоною зіткнення двох різних культур: європейської (християнської) та турецької (мусульманської). Кордони захопленої турками середньої частини країни постійно змінювалися, адже боротьба точилася за кожну конкретну фортецю. З більшими-меншими перервами вона тривала протягом 150 років.

Спустошливі війни коштували величезних людських жертв, розорили господарство, призвели до загибелі культурних цінностей, цілком знекровили країну. У результаті методичного спустошення земель змінилися структура поселень та етнічний склад населення.

При королі Матяші (1458-1490) угорців було чотири мільйони чоловік (стільки ж населення нараховувалося у тодішній Англії). У наступні два сторіччя населення Європи подвоїлося. В Угорщині ж наприкінці XVII століття проживало тільки три мільйони чоловік. Стрімко зменшувалося населення середніх районів країни, доля яких виявилася найбільш гіркою. Саме в цей час воно змішується з безліччю балканських біженців, що рятувалися від турків. Після ж вигнання турків йде змішання зі словаками, а потім - у наслідок акцій із заселення порожніх земель - із німцями, сербами, румунами.

Магнати так званої королівської Угорщини обрали на спустілий після трагічної Мохачської битви угорський трон Фердинанда Габсбурга, визнавши його домагання. Вони розуміли, що в боротьбі з Османською імперією Угорщина потребує підтримки, яку вони сподівалися одержати від династії Габсбургів. А вони відігравали дедалі більшу роль у політиці великих європейських держав. Сусідня з королівською Угорщиною Габсбурзька імперія, якій теж загрожували турки, була зацікавлена у звільненні Угорщини. Тому королівська скарбниця з податків, що надходили з інших провінцій Габсбурзької імперії, постійно направляла величезні кошти на зміцнення майже ста фортець на території королівської Угорщини.

У той же час угорці часто-густо лишалися сам-на сам із ворогами. На угорській землі Габсбурги піклувалися в першу чергу про те, що слугувало їхнім династичним інтересам.

Мирним відносинам між королем Габсбургом та угорським народом сприяло те, що у боротьбі з турками Габсбурги й самі мали потребу в угорцях. Саме тому вони залишили недоторканними угорську конституцію та закони. Угорська адміністративна система - від державних зборів до округів королівських фортець - була майже цілком збережена. Головні державні посади займали в Угорщині місцеві магнати. Віденська королівська влада, знаходячись далеко, фактично не втручалася у внутрішні справи країни, управління якою угорці здійснювали у відповідностей зі сформованими національними традиціями.

Трансільванія (східна частина розірваної на три частини країни) опинилася в такій зоні, де контроль Габсбургів був номінальним. У зовнішній політиці князівство було залежне від султана, але самостійно вирішувало внутрішні справи. Поступово воно настільки зміцніло, що деякі трансільванські князі, наділені особливим талантом, більше скидалися на суверенних європейських правителів, ніж на намісників султана.

Змушені балансувати між Габсбургскою та Османською імперією, правителі князівства укладали дуже суперечливі союзи. Однак видатні трансільванські князі - Іштван Баторі, Габор Бетлен, Дердь Ракоці І - у своїй політиці послідовно переслідували єдину мету: згуртувати сили західної та східної частин країни, вигнати турків та знову об'єднати Угорщину, щоб зуміти потім протистояти впливам Габсбургів.

У 1571 році, випередивши всі європейські країни, державні збори Трансільванії прийняли закон про вільне відправлення обрядів католицької, реформатської (кальвіністської), лютеранської (євангелічної) та уніятської церков. Тотальна мусульманська загроза робила неактуальним західноєвропейську практику воєнного протистояння християн різних конфесій.

Уже на початок 1600-х років стало в очевидь, що Османська імперія не може далі розширюватися за рахунок захоплення нових земель у Європі. Але, незважаючи на це, ще й наприкінці століття вона була серйозною силою. Вигнання турків з території Угорщини не можна було навіть уявити без союзу європейських сил.

Невдалий виступ турків на приступ Відня 1683 року простимулювали створення Священного Союзу. З ініціятиви папи Інокентія XI Габсбурзька імперія, Польща та Венеція об'єднали зусилля. Армія Священного союзу, що поповнився на той час новими членами, 1686 року звільнила Буду від турецької окупації, що тривала 145 років. Незабаром була очищена від турків уся територія Угорщини. Ці акції Священного союзу проходили під керівництвом таких відомих у Європі полководців, як герцог Максиміліан Еманюель та герцог Євгеній Савойський.

Те, що в остаточному звільненні Угорщини від турків вирішальну роль уже відіграли імператорські війська, усталило абсолютистські прагнення віденського двору: на відвойованих у турків територіях, що вважалися підкореними провінціями, імператор-переможець виділяв землі своїм протеже. Законні права колишніх власників зневажалися. Відповідно до рішення державних зборів угорцям було відмовлено у правах, гарантованих Золотою Буллою. Тепер мови не могло йти ні про вільне обрання короля, ні про право протистояти йому. Спустошену країну змусили навіть заплатити за звільнення - військовий податок.

Угорщина та династія Габсургів (1686-1790)[]

Династія Габсбургів міцніла. Вже у XVII столітті угорці, захищаючи власні інтереси, були змушені протистояти не тільки туркам, але й Габсбургам. Після вигнання турків опір свавіллю імператора став рішучішим, ніж будь-коли раніше. У 1703 році розгорнулася угорська національно-визвольна боротьба, що тривала вісім років. Очолив її нащадок трансільванського князя Ференц Ракоці II. Шляхом суспільних реформ та ліберальною релігійною політикою він намагався повернути знекровленій країні колишню боєздатність, але, незважаючи на ряд успіхів, потерпів поразку. Разом із соратниками Ференц Ракоци II, не прийнявши ні Сатмарского перемир'я, ні обіцяної йому амністії, залишив країну та залишався у вигнанні до кінця життя.

Тривала боротьба угорців за волю показала, що безнадійним було прагнення як Габсбургів до необмеженої влади, так і угорців до повної самостійності. Прийняті у 1714-1715 роках закони забезпечували Угорщині конституційну незалежність, а її дворянству - колишні привілеї. Відносний спокій у країні, технічний розвиток та аграрна кон'юнктура у наступні десятиліття настільки задовольняли угорських магнатів, що, коли в домаганнях на австрійський престол Марії Терезії знадобилася допомога, вони встали на захист майбутньої імператриці.

Марія Терезія (1740-1780) та її син Йосип II (1780-1790) були типовими представниками освіченого абсолютизму у Європі. Прагнучи до модернізації та зміцнення імперії, вони на високому професійному рівні організували адміністративний державний апарат. В економічній політиці вони зробили ставку на досягнення науки. Їхня суспільна політика відрізнялася гуманністю. Йосипом II були прийняті важливі антиклерикальні міри. У 1760-і роки Марія Терезія, в обхід угорських державних зборів, якими вона попросту знехтувала, видали укази про проведення таких економічних та суспільно-політичних реформ в Угорщині, як, наприклад, про регулювання податків кріпаків та про народну освіту. Більш радикальний у своїх поглядах Йосип II почав правління з розпуску монаших орденів та звільнення цензури з-під контролю церкви. Його відомий наказ про релігійну терпимість дозволяв займати державні посади не тільки католикам. Усі ці міри викликали опір католицької ієрархії. У проектах податкової реформи угорське дворянство бачило обмеження законних прав. Зневага конституцією, тверде введення централізованої системи управління та німецької мови як єдиної офіційної мови імперії змусили відвернутися від імператора і його колишніх прихильників - угорських реформаторів.

Утративши важливу опору, імператор на смертному одрі відмовився від більшості початих їм реформ. Освічене дворянство, раніше прихильне його ідеям, у комісіях знову скликаних державних зборів спробувало провести з імператорської програми тільки те, що було сумісно з національною свідомістю нового, сучасного типу. Французька революція, яка визначала обстановку у Європі, ставала все радикальнішою. Габсбурги відмовилися від прагнень до модернізації, поставивши за мету збереження позицій.

Нації (Козаки 1 і аддони)
Козаки: Європейські війни
АвстріяАлжирАнгліяФранціяПруссіяНідерландиПьємонтПольщаРосіяПортугаліяСаксоніяІспаніяШвеціяТуреччинаУкраїнаВенеція
Козаки: Останній довід королів
БаваріяДанія
Козаки: Знову війна
УгорщинаШвейцарія
Advertisement