Козаки Вікі
Register
Advertisement

Росія — нація, доступна для гри у Козаки: Європейські війни, Козаки: Останній довід королів та Козаки: Знову війна.

470px-Lesser Coat of Arms of Russian Empire

Герб Російської імперіі

Росія (Козаки 2)

Прапор Російської імперії

Загальні дані[]

Прапор Івана Грізного

Прапор Івана Грозного

Росія — доволі збалансована і універсальна держава. На початку гри вона, можливо, одна з найсильніших, бо має посилених у порівнянні з пікінерами 17 ст. копійників і непоганих стрільців. З використання комбінації цих вояків Росія може провести ефективну ранню атаку, або ж встояти від такого ходу супротивника. Взагалі, протягом усього 17 століття росіяни можуть перемагати у багатьох битвах завдяки якості своїх воїнів (хоча і кількість теж важлива). А російські вежі — найефективніші, бо не потребують золота на побудову і мають трохи більше міцності.

На відміну від багатьох сильних на початку країн (Україна, Турція, Алжир), Росія має перехід у 18 століття, що дозволяє не втрачати позицій при тривалій грі. Але все ж таки краще намагатися винищити вороги щонайшвидше, бо ніяких особливостей 18-го століття Росія не має: ії пізні юніти та будівлі базові.

Юніти[]

Росія
Піхота КріпоснийСписоносецьПікірен 18 ст.СтрілецьМушкетер 18 ст.КомандирОфіцер 18 ст.Барабанщик 17 ст.Барабанщик 18 ст.ГренадерПіп
Кавалерія ВітязьДонський козакДрагун 18 ст.ГусарКірасир
Артилерія ГарматаГаубицяМортираБагатодульна гармата
Флот ЧовенЯхтаТранспортникГалераФрегатЛінкорКутерКечФрегат 18 ст.Лінкор 18 ст.

Будівлі[]

Дописати.

Історичний погляд[]

З 15 століття в церковній документації Московського царства вживалася назва «Росія» для позначення власної країни, а також східних і південних земель Великого князівства Литовського. Це слово було калькою з грецького слова «Росія» (рос. Ρωσία), яким у середньовічній Візантії позначали Русь з центром у Києві. Паралельно з цим, від останньої чверті 16 століття в титулатурі великих князів московських, за прикладом монархів Литви і Польщі, стали використовувати слово «Русія». У 17 столітті воно було змінене на «Росія» під впливом церковно-книжної традиції. На початку 18 століття, за сприяння українських гуманістів і церковників, таких як Феофан Прокопович, московський цар став іменуватися «імператором Російським», а Московське царство — Російською імперією.

Московське царство[]

Візантійська спадщина[]

З падінням Константинополя у 1453 році Москва починає претендувати на роль найбільшого центру православ'я, з'являються міфи про правоприємництво від Царграда. Після одруження Івана III з родичкою останнього візантійського імператора Софією Палеолог, яка не мала жодних прав на Константинопольський престол, московський двір прийняв чимало візантійських термінів, ритуалів, назв і емблем. У московській православній церкві народжується ідея Москви — Третього Риму, автором цієї концепції вважається чернець Філофей. Він розглядає Московське царство як майбутній ідеал православної християнської держави, свої погляди він викладав у листах великому князю Василію III.

Зі сходженням на московський престол наступника Василія III — Івана IV, в Московії з'являється потужна автократична фігура царя. Титул Царя мав підкреслити суверенітет Московської держави, а фігуру її правителя поставити в один ряд із візантійським імператором або монгольським ханом. 16 січня 1547 року Іван IV був вінчаний тюркською шапкою за обрядом Московської православної церкви на царство та самопроголосив себе монархом з титулом «царь и великій князь всеа Русії, Владимирскій, Московскій, Новгородцкій, Псковскій, Резанскій, Тверскій, Югорскій, Пермскій, Вятцкій, Болгарскій и иныхъ». 1561 року Іван IV отримав грамоту від константинопольського патріарха Іоасафа, в якій містилося визнання Івана IV царем, існують однак відомості про те, що ця грамота була сфальсифікована.

1552 року Іван IV загарбав Казанське ханство, а пізніше — Астраханське ханство. Ці завоювання перетворили Московію на багатонаціональному і багатоконфесійну державу, якою вона залишається і сьогодні.

У 1560-х роках стосунки між Московією і Кримським ханством погіршуються. За словами історика Валишевського, Іван IV відправляв до Хана послів з «миролюбними промовами й чудовими подарунками… Але султан зажадав повернення Казані й Астрахані й визнання Московської держави підвладною Порті». Девлет I Ґерай щорічно здійснював походи на Московію, щоб присмирити бунтівного самозванця, що оголосив себе царем, а 1571 року, коли Московія була ослаблена виснажливою війною в Лівонії, навіть спалив Москву. Сам Іван Грозний при цьому втік.

Івана IV змінив його син Федір, який був розумово відсталим і нездатним керувати. Фактично ж влада перейшла до боярина Бориса Годунова, який очолив регентську раду над Федором. Мабуть, найважливішою подією в царювання Федора було визнання Московського патріархату в 1589 році, що стало ключовим моментом в історії російської православної церкви.

Смутний час[]

У 1598 Федір помер, не лишивши спадкоємця, що означало припинення династії Рюриковичів. Борис Годунов скликав Земський Собор, на якому його проголосили царем. Проте ряд боярських угруповань відмовилися визнати це рішення, крім того, попри офіційні висновки слідчої комісії, Бориса Годунова підозрювали у причетності до смерті царевича Димітрія. На тлі неврожаю, голоду 1601 — 1603 років, і всенародного невдоволення з'являється людина, що видає себе за чудом врятованого царевича Димитрія. Цей претендент на трон, який став відомий як Лжедмитрій I, отримав підтримку в Польщі і пройшов до Москви, збираючи послідовників серед бояр та простого люду. Після смерті Годунова 1605 року Лжедмитрій вступив до Москви і був коронований царем в цьому році, після вбивства царя Федора II, сина Годунова.

Згодом Росія вступила у період безперервного хаосу, відомий як Смутний Час. У цей період в Московії була розгорнута громадянська війна, в якій боротьба за трон була ускладнена інтригами конкуруючих боярських кланів, військовим втручанням Польщі та Швеції, а також масштабне народне повстання, очолюване Іваном Болотніковим.

У травні 1606 року Лжедмитрій І був убитий заколотниками, а царем був проголошений Василь Шуйський. Намагаючись зберегти трон, Шуйський уклав союз зі шведами, виступивши на їх боці у війні проти Польщі. Проте вже 1608 року під стінами Москви з'явився інший авантюрист — т.зв. Лжедмитрій II, що видавав себе за врятованого Димитрія, який за підтримки поляків створив табір у селі Тушино і сформував уряд з частини московських феодалів і приказних службовців. Уряд Шуйського закликав шведські війська для боротьби з самозванцем, в грудні 1609 р. Лжедмитрій II змушений був втекти до Калуги, де й був наступного року вбитий.

Проте претензії на московський престол заявив син польського короля Сигізмунда III Владислав, який знайшов підтримку у певної групи московських бояр. Після поразки під Клушиним 1610 року Шуйський був скинутий з престолу та вивезений у Польщу, де невдовзі й помер, а польське військо увійшло в Москву.

Польська присутність у Москві, однак, викликала спротив росіян. У Нижньому Новгороді була сформована добровільна армія, очолювана Дмитром Пожарським і Кузьмою Мініним, яка розпочала наступ на Москву. 1612 року поляки змушені були залишити Москву, а 1613 року Земський Собор проголосив боярина Михайла Романова царем. З цього моменту розпочалося 300-річне царювання династії Романових.

Романові[]

Безпосередня задача нової династії полягала в тому, щоб відновити порядок. Польща та Швеція в цей час були задіяні в запеклому конфлікт один з одним, і Росії вдалося укласти мир і зі Швецією (Столбовський мир,1617), і з Польщею (Деулінське перемир'я, 1618). Речі Посполитій були повернуті землі, включно зі Смоленськом, втрачені Великим князівством Литовським у 1509.

Після безуспішних спроб відвоювати Смоленськ у Польщі в 1632 році Росія уклала з Польщею Поляновський мир (1634). Польський король Владислав IV, чий батько і попередник Сигізмунд III був обраний російськими боярами російським царем в часи смути, відмовилися від усіх претензій на звання, як одну з умов мирного договору.

Завоювання[]

Московія продовжувала свою територіальну експансію протягом всього 17-го століття. На південному заході захопили східно-українські землі, які до того входили до складу Речі Посполитої. На цих землях розвивалося Запорізьке козацтво — військові формування прикордонних районів. Хоча формально козаки Запорізької Січі служили в польській армії як найманці, вони й раніше прагнули незалежності й організовували повстання проти поляків. 1648 року в Україні вибухнуло повстання на чолі з Богданом Хмельницьким, причиною якої були соціальні та релігійні утиски з боку польської шляхти. Спочатку українці були в союзі з кримськими татарами, проте після переходу татар на бік поляків, українці стали шукати військової підтримки у московитів.

1654 року на Переяславській раді було вирішено укласти військово-політичний союз з Московською державою, наслідком якої стала Московсько-польська війна 1654-1667. За Андрусівським договором, Україна була розколота вздовж Дніпра на Правобережну, що залишалася у складі Польщі, та Лівобережну, що стала автономною одиницею (Гетьманщина) у складі Московського царства.

Російська експансія на схід зустрічала відносно слабкий опір. В 1581 р. купці Строганови, зацікавлені в хутровій торгівлі, найняли волзького козацького ватажка Єрмака Тимофійовича для здійснення експедицій в Західний Сибір. Загони Єрмака розбили Сибірське ханство і проголосили всі території до Обі й Іртиша володіннями Московського царства.

У Сибіру було засновано кілька міст, першим з яких стало Мангазея, звідки купці, торговці, а також дослідники вирушали на схід, рухаючись Єнісеєм, Леною і далі у напрямку узбережжя Тихого океану. 1648 року козак Семен Дежньов відкрив протоку між Америкою та Азією. До середини 17-го століття, росіяни досягли річки Амур і та околиць Китайської імперії.

Після конфлікту з Маньчжурською династією, Росія уклала мир з Китаєм в 1689. Нерчинський договір став першим у російсько-китайських відносинах, за яким Московія поступилася долиною Амура, але отримала доступ у райони, що лежали на схід від Байкалу, а також до торгового шляху з Пекіном. Цей мир зміцнив шлях росіян до Тихого океану, відкритий у середині століття. У XVII ст. Московське царство розпочало поступове захоплення земель крайнього північного сходу Сибіру, Камчатки і Чукотки. Але московити наразились на опір тубільців, який переріс у серію російсько-чукотських воєн.

Російська імперія[]

Молодий московський цар Петро І (1682–1725), який навчався у Європі і перебував під впливом західної культури, вирішив провести швидкі перетворення у своєму царстві. Враховуючи особливості країни, державна система якої спиралася на єдиновладдя, він міг це робити, не наражаючись на серйозний опір населення. Здійснивши ґрунтовну перебудову влади, фактично створивши нову державну машину, він почав експансію на землі, близькі чи залежні від Московського царства, включаючи їх до новоутвореної державної системи.

Внаслідок Північної війни (1700–1721) зі Швецією Московія захопила Естонію, частину Латвії та землі по р. Неві, що дало їй вихід до Балтійського моря та сприяло налагодженню економічних зв'язків із Західною Європою. Також московський цар, за підтримки значної частини великих українських землевласників (панів і козацької старшини Українського гетьманату) зміг утримати під своїм контролем і включити до складу імперії велику частину українських земель Гетьманщини, які ледве не відібрав у нього тодішній правитель України, гетьман Іван Мазепа за підтримки Швеції.

Невдачею для Петра І завершилась російсько-турецька війна 1711-13 (Прутський похід 1711), метою якої було намагання Московії закріпитись у Приазов'ї та Північному Причорномор'ї, що належали Османській імперії. Внаслідок цієї війни Московія втратила Азов, здобутий у кінці 17 століття та вивела свої війська з Правобережної України.

У 1712 столицю держави перенесено на захоплені у шведів пустинні землі Балтики — до Санкт-Петербурга (засновано у 1703). Уряд провів реформи в галузі культури — створено школи різних видів, у 1703 стала виходити перша друкована газета «Ведомости», запроваджено юліанський календар (з 1700) та засновано Академію наук (1724—25). Петро І надавав величезного значення розвиткові промисловості (металургійної, суднобудівної) та торгівлі. У 1721 Московська держава була проголошена Російською імперією.

У 1725-62 у імперії точилася політична боротьба між дворянськими угрупованнями, що супроводжувалася «палацовими» переворотами. Наслідком одного з них було встановлення під час правління племінниці Петра І Анни Іоановни (1730—40) біронівщини (від імені фаворита Анни Іванівни, курляндського дворянина Е. Й. Бірона) — режиму шпигунства, доносів і переслідувань незадоволених. За правління Єлизавети Петрівни (1741-61), «Єкатєріни II» (1762-96) і Павла І (1796–1801) у Росії стали з'являтися елементи індустріального розвитку.

Свого апогею досягла система кріпацтва, яку поширено і на землі Лівобережної України (1783), а невдовзі — Південної України (1796). В тогочасних джерелах кріпацтво обґрунтовувалось як спосіб прив'язати робітників до землі (нагадує сучасні контракти з роботодавцем) і таким чином забезпечити стабільність розвитку господарства і отже розбудову імперської державної машини, армії і флоту.

За правління Катерини II Росія проводила активну зовнішню політику, яка, в основному, зводилась до оволодіння Чорноморським побережжям. Успішні війни з Туреччиною (1768-74, 1787-91) призвели до ліквідації Кримського ханства (1783) та загарбання Росією Приазов'я і Північного Причорномор'я. Російська імперія взяла активну участь у трьох поділах Речі Посполитої (1772, 1793, 1795), внаслідок яких були захоплені Правобережна Україна (Київське, Брацлавське, Волинське та Подільське воєводства), Білорусь, частина Латвії та Литви.

Нації (Козаки 1 і аддони)
Козаки: Європейські війни
АвстріяАлжирАнгліяФранціяПруссіяНідерландиПьємонтПольщаРосіяПортугаліяСаксоніяІспаніяШвеціяТуреччинаУкраїнаВенеція
Козаки: Останній довід королів
БаваріяДанія
Козаки: Знову війна
УгорщинаШвейцарія
Advertisement