FANDOM


Пітт Вільям Молодший

Пітт Вільям Молодший

Пітт Вільям Молодший (1759 - 1806) — британський воєначальник, доступний для гри у "Козаки 2: Наполеонівські війни" та "Козаки 2: Битва за Європу".

Ігрові даніРедагувати

Народився у 1759 р.; був другим сином Вільяма Пітта-старшого - відомого політика. Слабкий здоров'ям, до чотирнадцятирічного віку займався освітою вдома, потім вступив до Кембриджа. Наприкінці 1780 року став членом Палати громад, у 1782 р. зайняв пост міністра фінансів, а ще через рік - прем'єр-міністра. Десятиліття реформ (1783-93), що прийшло слідом за цим, стало одним з найактивніших та плідних у історії Великобританії періодів державної перебудови. У короткі терміни вдалося кардинально реформувати митну службу, удосконалити податкове законодавство, заснувати фонд погашення державного боргу та збалансувати бюджет; перешкоди до розвитку промисловості та вільної торгівлі були усунені, і дохід держави помітно зріс. Був прихильником жорсткого курсу; часто їм приймалися непопулярні заходи - які, тим не менш, майже завжди були безпосередньо спрямовані на зміцнення держави. Проявив себе як послідовний противник нової Франції - і як республіки, і як імперії на чолі з Наполеоном. Через негативнє ставлення широких верств населення до рішень, що приймаються його кабінетом, був у 1801 р. вимушений пійти у відставку; тим не менш, через три роки його попрохали повернутися. Всі свої сили кинув на створення нової антинаполеонівської коаліції, і був жорстоко розчарований, коли її війська зазнали поразки під Аустерліцем. Вважають, що саме це потрясіння стало причиною його смерті, яка настала на самому початку 1806 р.

Історичний поглядРедагувати

Ранні роки життяРедагувати

Вільям Пітт народився у містечку Хейз графства Кент у родині Вільяма Пітта, графа Четем. Освіту отримав на дому, мав певні здібності — опанував латинську та грецькі мови. У 1773 році у 14-річному віці поступив до Кембриджа, де вивчав політичну філософію, математику, хімію та історію. У Кембриджі через погане здоров'я закінчив університет та отримав наукову ступінь без складання випускних іспитів — це право надавалося дуже рідко та виключно представникам знаті. По закінченні університету батько Вільяма вже був пером, графом Четем та незадовго помер у 1778 р. Вільям продовжив вивчати юриспруденцію та отримав право на адвокатську практику, але вирішив присвятити себе політиці.

Початок політичної кар'єриРедагувати

Під час парламентських виборів у вересні 1780 року Пітт балотувався від Кембриджського університету, але програв. Незважаючи на невдачу йому пізніше вдалося балотуватися на довиборах у одній з малолюдних сільських дільниць, де за допомогою впливових друзів він нарешті переміг і опинився у парламенті у січні 1781 року. Цікаво, що пізніше Пітт сам виступатиме проти такої практики проштовхування кандидата у обезлюдених, чи «гнилих» виборчих округах.

У парламенті молодий Пітт справляв враження тихого, але уважного депутата, пізніше зарекомендував себе як умілий парламентар та оратор. Спочатку він приєднався до партії вігів, але на відміну від позиції власного батька виступав проти війни із США та натомість пропонував укласти мир з повсталими колоніями. Пітт також виступав за проведення парламентської реформи, в тому числі висував пропозиції спрямовані на викорінення корупції під час виборів. Після зміни уряду у 1782 році йому запропонували посаду заступника голови казначейства Ірландії, але він відмовив маючи амбіції більше ніж на цю другорядну посаду. Дуже скоро уряд знову змінився, також звільнилася посада канцлера казначейства, яку молодий Пітт із задоволенням прийняв. Уряд, у якому він перебував не втримався довго та з його відставкою король Георг ІІІ запропонував посаду прем'єр-міністра Піттові, але той розуміючи, що йому бракувало досвіду та пітримки депутатів палати громад відмовився. Приєднашвись до опозиції Пітт зосередився на анти-корупційному пакеті законів. Хоча більшість його реформ не знайшли підтримки, він швидко зарекомендував себе як популярний реформатор та лідер.

На посаді прем'єр-міністраРедагувати

У грудні 1783 році Вілям Пітт ініціював законопроект спрямований на реформування Ост-Індської компанії, однак проти законопроекту виступив корль Георг ІІІ та примусив палату лордів також проголосувати проти нього. Коли ж законопроект було відхилено король розпустив існуючу коаліцію та у черговий раз запропонував Вільяму Піту очолити уряд. Погодившись він у 24-річному віці став наймолодшим за всю історію країни прем'єр-міністром країни. Спочатку його призначення не сприймали серйозно та вважали його уряд перехідним, що проіснує до того часу поки не знайдеться досвідченіший політик. Усі ці прогнози та побоювання не виправдалися, оскільки уряд Пітта залишався при владі наступних 17 років.

З самого початку уряд намагався співпрацювати з опозицією та навіть включив декілька опозиційних політиків у кабінет, однак вже у січні 1784 році пройшов вотум недовіри. Попри це, Пітт відмовився сам подавати у відставку та зробив усе аби заручитися підтримки короля, Палати Лордів, та передусім виборців. Коли його опоненти зробили спробу усунути його від влади силою його популярність у народі навіть зросла, оскільки він виступав проти корумпованих сил та зарекомендував себе як чесний політик. Незважаючи на вотуми недовіри у парламенті Пітт залишався в уряді і навіть переманив на свій бік декількох опозиціонерів. Коли ж у березні 1784 р. парламент був розпущений та були скликані нові вибори рівень підтримки Пітта був надзвичайний — його партія не тільки здобула більшість, але й він сам переміг у Кембриджському окрузі, у якому раніше зазнавав поразки.

В новому парламенті уряд Пітта запропонував важливий законопроект, ціллю якого була реорганізація Ост-Індської компанії та ліквідація у ній корупції. Індійський закон Пітта 1784 року створив наглядову раду, до якої входив прем'єр-міністр та централізував британські керівні установи у Індії. Значна увага була також приділена парламентській реформі. У 1785 р. новий законопроект усунув репрезентацію 36 так званих «гнилих округів» та розширив коло виборців. Були вжиті рішучі заходи для зменшення державного боргу, який значно зріс у результаті війни у Північній Америці. Вільям Пітт запропонував окремий фонд для погашення боргу та запропонував використовувати щорічно окрему суму з податків для поповнення цього фонду.

У зовнішній політиці у 1788 р. Велика Британія увійшла у троїстий союз із Прусією та Республікою сполучених провінцій спрямований проти Франції. У новому уряді 1790 р. Пітт також реорганізував британські володіння у Канаді: розділив провінцію Квебек на Верхню та Нижню Канаду. Іншим серйозним випробуванням уряду була хвороба короля Георга ІІІ. Порфирія, від якої страждав монарх призвела до тимчасової втрати розуму королем та до законодавчої кризи, оскільки закон не передбачав процедуру заміни монарха у разі недієздатності. Заміна монарха на іншого престолонаслідника могла призвести і до зміни уряду, але поки парламент протягом декількох місяців намагався розв'язати цю проблему, король видужав.

Французька революціяРедагувати

З початком Французької революції 1789 року Вільям Пітт перебував на чолі уряду, який намагався побудувати виважену зовнішню політику по відношенню до цієї історичної події. Незважаючи на намагання залишатися нейтральною, Великобританія була втягнута у протистояння із Францією, коли революційний уряд країни прийняв декрети, які передбачали підтримку революцій та усунення від влади інших монархів Європи. Маючи намір поширити революцію на Англію 1 лютого 1793 року Франція оголосила війну Великобританії. Уряд Пітта не мав намір відновити монархію у Франції і натомість зконцентрувався на стримуванні революції, увійшовши до коаліції інших європейських держав: Австрії, Прусії, Сардинії та Іспанії. Всередині країни побоювання революційних настроїв примусило Пітта запровадити низку репресивних заходів і законів. Нові закони обмежували права громадян на збори та організацію політичних рухів та партій.

Військові дії на континенті та у морі вимагали додаткових заходів уряду. Зокрема, у 1795 року була прийнята Система квот для Королівського флоту, за якою кожне графство країни мало поставити певну квоту чоловіків для служби на флоті. Пітт також увів обмеження на право обміну банкнот на золото та вперше запровадив прибутковий податок. Новий податок був викликаний фінансовими труднощами у зв'язку з війною, погіршенням економічних зв'язків та торгівлі з колоніями. З приходом до влади Наполеона Британія згодом опинилася у фактичній ізоляції, коли її союзники у Європі зазнали поразки від французького імператора і сама Великобританія стала жертвою континентальної блокади.

ВідставкаРедагувати

У 1798 році в Ірландії вибухнуло повстання ірландських націоналістів, які сподівалися на підтримку революційної Франції у своїй боротьбі за незалежність. Хоча англійцям вдалося придушити повстання, на думку Вільяма Пітта довгострокове вирішення конфлікту могло бути вирішене тільки у формальному єднанні обох країн. Таким чином, з 1 січня 1801 року за рішенням парламенту обидві країни формально об'єдналися у Сполучене королівство Великої Британії та Ірландії. За ініціативою Пітта католицька більшість у Ірландії отримала більше прав та проти них були зняті деякі обмеження, що існували раніше. Цей крок примирення з Ірландією, особливо стосовно прав католиків у переважно протестантській Англії не сподобався королю Георгу і це призвело до відставки Вільяма Пітта 16 лютого 1801 року.

Із загостренням хвороби короля та тимчасовою втратою ним розуму, Пітт ще залишався певний час на посаді прем'єр-міністра, але у березні повністю відійшов від керування урядом. Протягом наступних місяців він також не займався політикою, а присвятив себе підготовці укріплень та військ, які готувалися в очікуванні вторгрення Наполеона до Британії. Тільки у 1803 році Пітт приєднався до опозиції у парламенті та піддавав критиці уряд його наступника Генрі Еддінгтона.

Друге прем'єрствоРедагувати

Вже у травні 1804 року уряд Еддінгтона подав у відставку та 10 травня 1804 Вільям Пітт знову став прем'єр-міністром країни. Уряд Пітта цього разу не мав сильної підтримки у парламенті і до того ж країна перебувала у постійній тривозі через загрозу вторгнення Наполеона. Завдяки зусиллям Пітта Великобританія приєдналася до нового союзу Австрії, Росії та Швеції. Саме за часів другого прем'єрства Пітта Великобританія одержала одну з найважливіших перемог над Францією у Трафальгарській битві і таким чином забезпечила безпеку країни та контроль над морськими шляхами навколо Європи. За цією перемогою, однак слідувала низка поразок коаліції у ході європейської кампанії Наполеона проти союзників Великобританії. Несподівано, 23 січня 1806 року Вільям Пітт помер від хвороби печінки. Він був похований у Вестмінстерському абатстві.

Історичні особистості із Козаки 2: Наполеонівські війни
Франція (іконка)
Франція
Наполеон БонапартНей МішельМюрат ІоахімМортьє Едуард-Адольф Казимир ЖозефМоран Шарль-Антуан Луї ОлександрДе Шампьон Етьєн Марі Антуан НансутіДе Фріан ЛуїДаву Луї Ніколя
Росія (іконка)
Росія
Олександр І, Олександр Павлович РомановКутузов Михайло ІлларіоновичАракчеєв Олексій АндрійовичБагратіон Петро ІвановичВасильчиков Ілларіон ВасильовичБарклай-Де-Толлі Михайло БогдановичУваров Федір ПетровичРаєвський Микола Миколайович
Британія (іконка)
Британія
Веллінгтон Артур Коллі ВеллсліПіт Вільям МолодшийБересфорд ВільямГрем ТомасЕльфінстоун Джордж КейтМур ДжонХоуп ДжонАберкромбі Ральф
Пруссія (іконка)
Пруссія
Фрідріх Вільгельм III ГогенцоллернФон Блюхер Гебхард ЛеберехтКарл II Вільгельм ФердінандФон Калкройт Фрідріх АдольфНейгардт Фон Гнейзенау Август-Вільгельм АнтонФон Бюлов Фрідріх ВільгельмКляйст Фрідріх-Генріх Фердінанд ЕмільФон Шарнхорст Герхард-Іоганн Давид
Австрія (іконка)
Австрія
Франц I ГабсбургКарл Людвіг Іоанн ГабсбургБельгард Генріх-Йосип ІоганнФон Кінмайєр МікаельМак КарлФон Нейпперг Адам АдальбертІєлачіч Де Бусцім ФранцФон Ліхтенштейн Іоанн-Йосип
Єгипет (іконка)
Єгипет
Мурад-БейІбрагім-БейАбу-Бакр-ПашаДжеззар-ПашаКараїм-ПашаАхмед-Паша
Історичні особистості із Козаки 2: Битва за Європу
Польща (іконка)
Польща
Карл КняжевичВінцент Корвін КрасинськийЮзеф-Антоній ПонятовськийЙосип Зайончек
Іспанія (іконка)
Іспанія
Франсіско Ксавьєр Кастаньос-і-АрагонесФрансіско БаллестеросМігуель Рікардо Де АлаваФрансіско Еспос-і-Міна
Союз Рейна (іконка)
Союз Рейна
Карл Фрідріх Вільгельм Фон ГерсдорфЕрнст IАдам Людвіг Фон ОхсВільгельм I Вюртембергський