Козаки Вікі
Register
Advertisement

Пьємонт — нація, доступна для гри у Козаки: Європейські війни, Козаки: Останній довід королів та Козаки: Знову війна.

Прапор П'ємонту

Прапор Пьємонту

Герб П'ємонту

Герб Пьємонту

Герб Сардинського королівства 1730 р.

Герб Сардинського королівства 1730 р.

Загальні дані[]

Має перехід у XVIIІ ст.

Юніти[]

Дописати.

Будівлі[]

Дописати.

Історичний погляд[]

Виникнення Пьємонту[]

Після краху Західно-Римської імперії у 476 році Північна Італія пережила послідовно хвилі навал герулов, остготів, потім напад візантійської армії, у 568 році господарями цього регіону стали лангобарди. У 773 році територія сучасного Пьємонту була завойована Карлом Великим та увійшла до складу держави франків.

До 1091 року регіон стає незалежним від влади Каролінгів та розпадається на дрібні сеньйорії. Так, маркізи Монферратскі володіли містами Асті та Алессандро, маркізи Салуццо - містами Кунео та Турин, а сім'я Вісконті - Новара та Верчеллі. Рештою міст володіли представники Савойської династії. Всі ці володарі формально визнавали сюзеренітет Священної Римської імперії.

У 13 столітті назва «Пьємонт» з'являється у письмових джерелах. Цей топонім походить від латинського «Pedemontium», що означає «біля підніжжя гір». У цей час тут владарювала пьемонтська гілка Савойської династії. У 1418 році вона згасла, і Пьємонт об'єднується з Савойєю під скіпетром старшої гілки Савойської династії. У 1416 році граф Савойський Амадей VIII отримав від імператора Священної Римської імперії Сигізмунда титул герцога Савойського. Син Амадея VIII, Людовик (1434-1465) видав закон про неподільності Савойї та Пьємонту. А старший син та спадкоємець савойского герцога став формально носити титул «князя Пьємонту». Таким чином, Пьємонт став складовою частиною Савойського герцогства. Його столицею було місто Шамбері (на даний час знаходиться на території Франції).

З 1494 року Пьємонт залучений до Італійськіх воєн. Вони велися французькими королями зі Священною Римською імперією та Іспанією за панування та вплив у італійських землях. На території Пьємонту билися армії ворогуючих країн. А у 1536 році французький король Франциск I зайняв Пьємонт та Савойю. Суперником Франциска I був імператор Священної Римської імперії Карл V, формальний сюзерен Савойського герцогства. Вигнаний з Савойї французами герцог Еммануїл-Філіберто став його полководцем. У 1557 році Еммануїл-Філіберто здобув перемогу над французами під Сен-Кантені, і у 1559 році, під час укладання Като-камбрезійському світу, французький король повернув йому Савойю та Пьємонт. Таким чином, савойський герцог повернув назад свої володіння. У 1563 році Еммануїл-Філіберто переніс столицю герцогства з Шамбері до Турину для того, щоб убезпечити свою резиденцію від загрози нападу з боку Франції.

У складі Савойського герцогства[]

Син Еммануїла-Філіберта, Карл-Еммануїл I Великий (1580 - 1630) вів довгу виснажливу війну із Францією за контроль над маркізатом Салуццо (1588 - 1601). Розширив територію герцогства за рахунок Монферато та Салуццо, у відповідності до укладеного у 1601 договору у Ліоні. Хоча більшість війн під його орудою закінчилися поразками, він відомий як «Карл Великий» завдяки своїй освіченості, поетичному талантові та вдалим реформам. Йому вдалося зберегти герцогство під час важкої кризи та загроз з боку європейських держав, заручившись підтримкою Габсбургів.

Протягом 17 століття посилився вплив Франції на Савойю — двір, який схилявся до Іспанії під час правління Карла-Емануїла I, проводив профранцузьку політику за його трьох наступників. Віктор-Амадей I одружився з Марією-Христиною Бурбон. Його наступником став малолітній Франциск-Гіацинт, а потім, після його смерті у віці 6 років у 1638, Карл-Емануїл II, якому на той час було 4 роки. В обох випадках регентом була їхня мати, Марія-Христина, яка фактично перетворила Савойю на французький сателіт. Принц Моріс та його молодший брат принц Томас (обидва — молодші брати Віктора-Амадея I) сформували опозиційну партію за підтримки Габсбургів. Протистояння між партіями призвело до громадянської війни, яка спалахнула у 1635. Турин був взятий у облогу та захоплений військами принців 27 червня 1639. У 1642 було підписано мирну угоду, яка, хоча й покращила загальну ситуацію у державі, проте незначно, оскільки Савойї довелося брати участь у франко-іспанській війні на боці Франції.

Онук великого герцога, Карл-Еммануїл II (1638 - 1675) отримав сумну популярність через переслідування послідовників єретичного руху вальденсів, що отримало розповсюдження у долині Пьємонту. У 1655 сталася жорстока різанина пьемонтских вальденсов. Ця подія отримала широкий резонанс у Європі. Поет Джон Мілтон написав сонет «Про різанину у Пьємонті», а всесильний лорд-протектор Англії Олівер Кромвель розпорядився надати допомогу постраждалим вальденсам. І все ж, до війни з Англією справа не дійшла.

В перші роки правління Віктора-Амадея II регентом була його мати, уроджена француженка Марія-Джоанна Савойська, яка намагалася об'єднати Савойю з Португалією, таким чином, наражаючи на небезпеку саме існування герцогства. Початок самостійного правління Віктора-Амадея II призвів до значного погіршення стосунків із Францією, яка вторглася до Савойї. Савойцям вдалося завдати поразки французам у битві під Кунео, проте вони зазнали нищівних поразок у битвах під Стаффардом та Марсальї.

У 1701 році в Європі вибухнула війна за іспанську спадщину. Боротьба йшла між французькою династією Бурбонів та австрійської династією Габсбургів за іспанський престол. На стороні Священної Римської імперії виступили Великобританія та Нідерланди, разом з Францією - Баварія. Савойський герцог Віктор-Амадей II спочатку виступив союзником Франції, але у 1703 році переметнувся до табору її противників. У 1706 французькі війська окупували Савойю та Пьємонт, а Турин був обложений. На допомогу Савойському герцогству поспішила австрійська армія, якою командував блискучий полководець, принц Євгеній Савойський, що доводився кузеном Віктору-Амадею II. У битві під Туріном французька армія зазнала поразки, й незабаром Пьємонт був очищений від ворога. В ході бою ставка Євгенія Савойського та Віктора-Амадея II розташовувалася на пагорбі Суперга, що підноситься над Туріном. З пагорба було зручно спостерігати за військовими діями, і два кузена дали обітницю, що у разі благополучного результату кампанії вони спорудять на настільки зручному місці храм. У підсумку так і сталося, і у 1717 році на пагорбі Суперга почалося будівництво розкішної базиліки у стилі рококо. Базиліка у Суперзі стала місцем поховання коронованих осіб Савойський династії.

У складі Сардинського королівства[]

У результаті успішної для Савойського герцогства війни за іспанську спадщину Віктор-Амадей II отримав острів Сицилію та королівський титул, ці придбання були закріплені Утрехтским мирним договором 1713 року. Однак мир у Європі довго не протримався. Уже у 1718 році почалася нова війна, у якій Іспанія воювала проти так званого «четверного альянсу» у складі Франції, Великобританії, Нідерландів та Імперії. У ході війни іспанські війська зайняли Сицилію, незабаром їх звідти вибили австрійські війська, які воювали на стороні Імперії, яка не бажала віддавати кому-небудь такий ласий шматок. Таким чином, Віктор-Амадей II втратив контроль над Сицилією. У якості компенсації за цю втрату, дипломати Імперії запропонували Савойського герцогу острів Сардинію, ще один шматок оспорюваної Іспанської спадщини. Володіння цим островом дозволяло Віктору-Амадею II зберегти королівський титул. Ця домовленість була закріплена за підсумками Гаазького миру (1720). На карті Європи з'являлося нове держава - королівство Сардинія, або Пьємонт. Острів Сардинія, землі Савойя та Пьємонт ставали нерозривними, а династія герцогів Савойський придбала королівський титул. На папері столицею нового королівства був проголошений місто Кальярі на Сардинії, однак на ділі резиденцією королівського двору залишився Турин, столиця Пьємонту. З цієї причини у новоствореного королівства з'явилося два назви - Сардинія та Пьємонт.

У 1730 році Віктор-Амадей зрікся престолу на користь свого сина Карла-Еммануїла III (1730-73). За рік він спробував підняти повстання, щоб повернути собі корону, але був заарештований та у 1732 році помер під арештом.

Спадкоємець Віктора-Амадея II, король Карл-Еммануїл III (1730 - 1773) брав участь у загальноєвропейських війнах за Польську спадщину (1733 - 1738) та за австрійську спадщину (1740 - 1748). В ході першої, Карл-Еммануїл розгромив австрійців у битвах під Гуасталла та Пармою (1734) та за результатами Віденського миру придбав міста Новара й Тортон у Північній Італії.

На початку війни за австрійську спадщину (1740-1748) Франція знову запросила у Карл Еммануїла військової підтримки, проте сардинський король відмовив з побоювання, що Іспанія буде претендувати на територію Міланського герцогства, на яке у короля були свої плани. Крім того, в цьому випадку Сардинія виявилася б затиснута двома державами під владою Бурбонів, що поставило б хрест на планах Карла Еммануїла по розширенню свого впливу у Італії. Більш того, Сардинія у 1742 році вступила у війну на боці Австрії, отримавши від Великобританії фінансову підтримку у розмірі 250 тисяч фунтів на рік.

Військові дії Карл Еммануїл почав з перемоги над іспанською армією, яку він змусив відступити на південь, до узбережжя Адріатики. Потім він виступив проти другої іспанської армії, що рухалася з боку Франції, та знову здобув перемогу. У 1744 році Франція формально вступила у війну, ускладнивши й без того невигідне становище сардинских військ, змушених мати справу з двома іспанськими арміями. Об'єднана французько-іспанська армія завдала Сардінським військам поразку та взяла у облогу Кунео, обороною якого Карл Еммануїл керував особисто. Король, вдавшись до тактики вилазок проти обозів та артилерії ворога, змусив французів зняти облогу та повернутися на зимівлю до Франції.

Вступ у війну Генуезької республіки на боці Франції та Іспанії у 1745 році зробило положення Карла Еммануїла, що мав у своєму розпорядженні 43 тис. осіб проти 90-тисячної бурбонської армії, катастрофічним. Король намагався маневрувати, уникаючи вирішальної битви та зберігаючи армію, але втрачав при цьому одну за одною фортеці. Однак через рік, отримавши підтримку у вигляді 12-тисячної венеціанської армії, Карл Еммануїл розбив об'єднану армію супротивника та переломив ситуацію у Північній Італії. Сардинська армія повернула усі втрачені позиції, окупувала західну Лигурию та готувалася перенести військові дії на південь Франції.

Опір генуезців завадило цим планам, а незабаром Карлу Еммануїлу довелося відбивати новий наступ французької армії на Пьємонт. Війна закінчилася у 1748 році підписанням Ахенского миру. Карл Еммануїл виявив себе вмілим перемовником, виторгувавши для себе Віджевано. На випадок нової війни він ретельно зміцнив гірські переходи у Альпах. Скориставшись конфліктом на Корсиці, безперешкодно окупував архіпелаг Ла-Маддалена.

Від участі у Семирічній війні (1756 - 1763) Карл-Еммануїл III вважав за краще розсудливо відмовитися, зосередившись на адміністративних та військових реформах, а також на будівництві фортець у Пьємонті. При Карлі-Еммануїлі було скасовано кріпацтво, введено новий кодекс цивільних та кримінальних законів, маєтки духовенства обкладено податком, прокладено нові дороги, прорито нові канали. Все це мало характер боротьби з церквою та з рештками феодального устрою, що відбувалась виключно у інтересах централізації та абсолютизму.

Син Карла-Еммануїла III, Віктор-Амадей III (1773 - 1796) обожнював паради та не скупився на військові витрати, у всьому наслідуючи свого сучасника, прусського короля Фрідріха II Великого. Однак на справі військова міць Пьємонту була не так сильна, як здавалося самодержцю. І це яскраво проявилося у роки Революційних та Наполеонівських воєн із Францією. У 1792 році Сардинское королівство оголосило війну революційній Франції. А вже через чотири роки молодий генерал Бонапарт продиктував Пьємонту важкі умови миру, згідно з яким частина території королівства (Ніцца та Савойя) переходила Франції, жителям Пьємонту довелося платити французам військовий податок, давати вільний прохід французькій армії, а також доставляти їй фураж та провіант. Віктору-Амадею III довелося погодитися на принизливу вимогу вигнати з території королівства французьких емігрантів-роялістів. У 1798 році генерал Жубер захопив Турин та змусив короля Карла-Еммануїла IV (1796 - 1802) відректися від престолу. Той біг на Сардинію, залишивши Пьємонт напризволяще. У 1799 французькі війська були вигнані із Північної Італії російсько-австрійської коаліцією, якою командував російський полководець Олександр Суворов. Союзні війська вступили до Турину 15 травня 1799 року, Пьємонт був знову об'єднаний з Сардинією.

Нації (Козаки 1 і аддони)
Козаки: Європейські війни
АвстріяАлжирАнгліяФранціяПруссіяНідерландиПьємонтПольщаРосіяПортугаліяСаксоніяІспаніяШвеціяТуреччинаУкраїнаВенеція
Козаки: Останній довід королів
БаваріяДанія
Козаки: Знову війна
УгорщинаШвейцарія
Advertisement