FANDOM


Іоахім Мюрат (фр. Joachim Murat; 25 березня 1767 — 13 жовтня 1815), маршал Франції, (1808–1815), великий герцог Берзький, Клевський та Жуайєзький (1806–1808).
Мюрат Іоахім (Козаки 2)

Мюрат Іоахім

Ігрові даніРедагувати

Народився у 1767 р. в родині власника заїжджого двору. Готувався стати священиком, але у 1787 році вступив до Арденнського кінно-єгерського полку. У 1793 р. дослужився до лейтенанта, став командиром ескадрону. Відзначившись під час придушення роялістського заколоту 1795 р. отримав під командування бригаду; ще через рік був переведений у бригадні генерали. Був помічений Наполеоном під час Італійської кампанії. У складі Східної армії потрапив до Африки; брав участь у всіх великих боях у Єгипті та Сирії. Після пронаполеоновского перевороту 18 брюмера став дивізійним генералом (а слідом за тим - і маршалом), командиром Консульської гвардії та свояком Бонапарта; отримав титули Великого адмірала та принца імперії. З 1805 року - командувач резервною кавалерією Великої армії. Брав участь у боях під Аустерліцем, Єною, Пройсіш-Ейлау та ін.; в кампанії 1806 року його частини зіграли ключову роль у переслідуванні розбитих прусських військ кампанії 1812 р. знову отримав під командування всю резервну кавалерію. Поставлений імператором на чолі розбитої армії, взимку 1813 р. кинув все та поїхав до Неаполя. Вступив у перемови з союзниками, але невдало. Після заслання Бонапарта деякий час жив на півдні Франції як приватна особа. В кінці літа 1815 року з невеликим загоном висадився на Корсиці, а потім спробував захопити Неаполь. Був заарештований та за рішенням місцевого військового суду розстріляний.

Історичний поглядРедагувати

МолодістьРедагувати

Народився Іоахім 25 березня 1767 Лабастід-Фортунер (Лангедок), у родині шинкаря. Провів дитинство в батьківському "родовому помісті" - на заїжджому дворі. З дитинства він мав схильність до військової служби. Почавши було готуватися до кар'єри священика, юний Йоахім після закінчення семінарії вирішив вступити до королівської армії (лютий 1787 року), рядовим до Арденнського кінно-єгерського полку. Свою нетерпимість до всього, що йому не до вподоби, Йоахім проявив після переведення його до складу Конституційної гвардії у 1792. Заявивши, що тут його з усіх боків оточують роялісти, він демонстративно подав прохання про повернення до свого колишнього полку.

Військова кар'єраРедагувати

Однак те, що раніше могло зламати майбутню кар'єру, під час революційних воєн не мало ніякого значення: у тому ж році двадцятип'ятирічний Мюрат дослужився до лейтенанта, а з травня 1793 став командиром ескадрону. Придбавши репутацію затятого прихильника терору проти "білих", після падіння якобінців він був знятий з командуючої посади. Але 1795 рік повернув йому довіру армійського керівництва. Під час повстання роялістів 13 вандем'єра (3-4 жовтня) він надав цінну послугу Наполеону Бонапарту, доставивши у потрібний момент до центру Парижу гармати. Після цього Мюрат стає капітаном та ад'ютантом Бонапарта. У 1796 році Йоахім Мюрат бере участь у Італійському поході французької армії. Тут він стає полковником. Після того як за дорученням Бонапарта Мюрат привіз до Франції захоплені у ворога прапори, він стає бригадним генералом. Після цього Іоахім Мюрат повертається до Італійської армії, де бере участь у битвах під Риволі та Фаворіте.

Наполеон примітив діяльного кавалериста під час Італійської кампанії. Не дивно, що у бойових порядках Східної армії, що відправлялася до Африки, для цього генерала знайшлося місце (як і для Даву, який тоді командував кавалерійською бригадою). У Єгипті та Сирії Мюрат брав участь у всіх великих битвах: під Олександрією, біля пірамід, під Салахією, Акрою та Абукиром. Крім того, він виявився серед тих небагатьох, кого Бонапарт взяв з собою, поспішаючи до Франції. Зліт кар'єри нашого героя став просто фантастичним після пронаполеоновского перевороту, у якому він прийняв дуже активну участь. Коли 18 брюмера (9 листопада) 1799 року законодавчі органи Франції відмовилися передати владу Бонапарту, а Наполеон вважав що усе втрачено, Іоахім Мюрат привіз артилерію та наказав солдатам розігнати депутатів. Після цього Бонапарт стає Першим консулом, а Мюрат — військовим губернатором Парижу з правом головнокомандуючого. Водночас він одружується на сестрі Наполеона — Кароліні (20 січня 1800 року) Після подій 18 брюмера Мюрат був ще більше обдарований Бонапартом: ставши дивізійним генералом, прийнявши під командування Консульську гвардію. З 18 травня 1804 року Іоахім Мюрат стає маршалом Франції. В цьому ж році Мюрат бере участь у битві під Маренго, де дії саме його кінноти допомогли Бонапарту здобути перемогу. Наполеон призначає Іоахіма генерал-адміралом флоту, а 2 грудня 1804 року під час коронації Наполеона саме Мюрат ніс корону імператриці Жозефіні.

Настав 1805 рік, час війни, і командувач резервною кавалерією Великої армії знову взяв найсерйознішу участь в боях: під Вертінгеном, Нересхаймом, Холлабрюном, Аустерліцем, Єною, Пройсіш-Ейлау, Гюттштадтом. У кампанії 1806 року кіннота Мюрата зіграла ключову роль у переслідуванні розбитих прусських військ, зокрема, він змусив здатися армію князя Гогенлое, а 28 листопада захопив Варшаву. У лютому наступного року очолювана маршалом відчайдушна атака важкої кавалерії у битві під Прейсіш-Ейлау врятувала Велику армію від поразки - її центр вже був прорваний росіянами. У 1806 році Мюрат стає герцогом Берзьким, Клевським та Жуайєзьким. Тут він проводить ліберальні реформи, ліквідував старі порядки, скасував соляну та тютюнову монополії, внутрішні митниці.

У 1806 році Мюрат бере участь у війні Франції з Четвертою коаліцією. Тут лише з однією кіннотою він розбив пруську армію під Єною та захопив місто Штеттін. Перебуваючи у Польщі він намагався вмовити Наполеона зробити його Польським королем, проте марно. У 1808 році Іоаохім Мюрат допомагає брату Наполеона — Жозефу, який став королем Іспанії. В цьому ж році Наполеон I передає корону Неаполя Мюрату.

Король Неаполітанського королівстваРедагувати

Отримавши влітку 1808 Неаполітанське королівство і запанувавши під ім'ям Джоаккіно I, Мюрат швидко розкуштував смак монаршої влади. Намагаючись утвердитися у якості суверена, він наштовхувався на все більше роздратування Наполеона (в черговий раз посварившись з ним, Мюрат навіть на деякий час відмовився носити орден Почесного Легіону). Втім, як би там не було, перед початком походу в Росію Наполеон знову доручив командування резервної кавалерією Великої армії своєму родичу. При цьому Мюрат не підтримував цю війну. У Смоленську він просив Наполеона зупинити військовий похід та повернутися до Франції. Під час битви під Бородіно Іоахім Мюрат став одним з героїв дня. Успіхом у цій битві французи завдячують саме Мюрату. Деякий час по тому, у Тарутинській битві, незважаючи на великі втрати в особовому складі та отримане від козацької піки поранення, маршал зумів ефективно організувати відступ своїх частин перед обличчям більшої армії супротивника.

Після цього він разом з Наполеоном відступав з Росії. Після переправи через ріку Березину Наполеон передав керування армією Мюрату. На чолі залишків наполеонівської армії Іоахім Мюрат дійшов до Познані у Польщі, де передав війська віце-королю Італії Євгену Богарне та повернувся до Неаполя. У 1813 році він бере участь у битві під Лейпцигом, після якої зрозумів, що час Наполеона минув.

У січні 1814 року Іоахім Мюрат укладає угоду з Австрією, щоб зберегти неаполітанську корону. Мюрат направив свої війська проти французької армії, що діяла у Північній Італії. Проте на Віденському конгресі було вирішено повернути неаполітанську корону династії Габсбургів. В цей час Наполеон Бонапарт повертається з о. Ельби до Франції. Мюрат розпочав військові дії проти Австрії. Вирішальна битва відбулася 2-3 травня 1815 року під Толентіно, де армія Мюрата була розбита. Той втік спочатку до Франції, а потім до Корсики. Тут він отримав від кардинала Боргезе листа, де повідомлялося що народ Неаполя чекає Мюрата й готовий підтримати його (вересень 1815 року). Це була пастка. У жовтні 1815 року з невеликим загоном Іоахім Мюрат висадився у Калабрії, де був схоплений австрійськими солдатами. Відбувся військово-польовий суд, який засудив колишнього неаполітанського короля до розстрілу. 13 жовтня 1815 Мюрата було страчено. Він особисто керував розстрільною командою, де він похований, невідомо й досі.

Історичні особистості із Козаки 2: Наполеонівські війни
Франція (іконка)
Франція
Наполеон БонапартНей МішельМюрат ІоахімМортьє Едуард-Адольф Казимир ЖозефМоран Шарль-Антуан Луї ОлександрДе Шампьон Етьєн Марі Антуан НансутіДе Фріан ЛуїДаву Луї Ніколя
Росія (іконка)
Росія
Олександр І, Олександр Павлович РомановКутузов Михайло ІлларіоновичАракчеєв Олексій АндрійовичБагратіон Петро ІвановичВасильчиков Ілларіон ВасильовичБарклай-Де-Толлі Михайло БогдановичУваров Федір ПетровичРаєвський Микола Миколайович
Британія (іконка)
Британія
Веллінгтон Артур Коллі ВеллсліПіт Вільям МолодшийБересфорд ВільямГрем ТомасЕльфінстоун Джордж КейтМур ДжонХоуп ДжонАберкромбі Ральф
Пруссія (іконка)
Пруссія
Фрідріх Вільгельм III ГогенцоллернФон Блюхер Гебхард ЛеберехтКарл II Вільгельм ФердінандФон Калкройт Фрідріх АдольфНейгардт Фон Гнейзенау Август-Вільгельм АнтонФон Бюлов Фрідріх ВільгельмКляйст Фрідріх-Генріх Фердінанд ЕмільФон Шарнхорст Герхард-Іоганн Давид
Австрія (іконка)
Австрія
Франц I ГабсбургКарл Людвіг Іоанн ГабсбургБельгард Генріх-Йосип ІоганнФон Кінмайєр МікаельМак КарлФон Нейпперг Адам АдальбертІєлачіч Де Бусцім ФранцФон Ліхтенштейн Іоанн-Йосип
Єгипет (іконка)
Єгипет
Мурад-БейІбрагім-БейАбу-Бакр-ПашаДжеззар-ПашаКараїм-ПашаАхмед-Паша
Історичні особистості із Козаки 2: Битва за Європу
Польща (іконка)
Польща
Карл КняжевичВінцент Корвін КрасинськийЮзеф-Антоній ПонятовськийЙосип Зайончек
Іспанія (іконка)
Іспанія
Франсіско Ксавьєр Кастаньос-і-АрагонесФрансіско БаллестеросМігуель Рікардо Де АлаваФрансіско Еспос-і-Міна
Союз Рейна (іконка)
Союз Рейна
Карл Фрідріх Вільгельм Фон ГерсдорфЕрнст IАдам Людвіг Фон ОхсВільгельм I Вюртембергський