FANDOM


Карл Людвіг Іоанн Габсбург

Карл Людвіг Іоанн Габсбург

Карл Людвіг Іоанн Габсбург (1771 - 1847) — австрійський полководець, доступний для гри у "Козаки 2: Наполеонівські війни" та "Козаки 2: Битва за Європу".

У гріРедагувати

Народився у 1771 р. у Флоренції; був третім сином великого герцога Тосканського. Першу військову посаду (командира піхотного полку) отримав у п'ятирічному віці. До 1792 був губернатором Австрійських Нідерландів, після чого відправився до війська. На початковій стадії війни проти Французької республіки командував бригадою та кавалерійським полком; за успіхи на полі бою був удостоєний звання фельдмаршал-лейтенанта, а потім й фельдцейхмейстера, а також посади намісника. З 1796 командував Нижньорейнською армією. У тому ж році після поразки імперських сил у Італії підписав з тоді ще генералом Бонапартом Леобенський мир, вкрай невигідний для Австрії. Навесні 1800 року на знак протесту проти короткозорості вищого військового керівництва склав із себе командування, після чого набрав з добровольців "особистий" 25-тисячний корпус. У 1801 р. був призначений головою гофкрігсрата (вищої військової ради країни), і заради активної участі у реформуванні австрійської армії пожертвував можливістю зайняти іспанський престол. У кампанії 1809 р. вельми успішно воював проти французів на чолі 175-тисячної армії; після битви під Есслінгом організував успішний відступ своїх військ у Богемії. Підписавши перемир'я під Цнайму, через лічені дні вийшов у відставку. На державних посадах більше не перебував, присвятивши решту свого життя роботі над історією військової справи та її теоретичним викладенням. Помер у 1847 р.

Історичний поглядРедагувати

Карл Людвіг Іоанн Габсбург (Carl Ludwig Johann Habsburg) (5.9.1771, Флоренція - 30.4.1847), ерцгерцог, герцог фон Тешен, фельдмаршал (1796). 3-й син великого герцога Тосканського (пізніше імператора Леопольда II), 6paт імператора Франца I. У 1776 призначений командиром піхотного полку. Дитинство провів у Тоскані та тільки у 1790 переїхав до Відня. У 1791 направлений до Нідерландів у чині губернатора при намісниках ерцгерцогині Марії Христини та герцога Альберті фон Саксен-Тешен, якими він був усиновлений.

У 1792 вперше брав участь у військових діях проти Франції, у битві під Жемаппі командував бригадою; проявив себе хоробрим та талановитим командиром. У 1793 діяв у авангарді військ принца Кобурга. У битві під Альтенховепе командував кавалерійським полком та лютою атакою багато у чому сприяв перемозі австрійців. У 1793 переведений у фельдмаршал-лейтенанти та призначений намісником австрійських Нідерландів. У 1794 брав участь у боях під Шлахтемом, Ландрецісом, Торнау та Флерюсом. У 1794 через розбіжності з головнокомандувачем принцом Саксен-Кобург-Готтським був змушений виїхати до Відня, де отримав чин фельдцейхмейстера. У 1796, після втрати Австрією бельгійських територій, Карл був призначений головнокомандувачем Нижньо-Рейнською армією. Успішно керував армією у боях під Вец-ларом, Раштаттом, Тейнінзом, Амберзом, Вютцбургом. Відкинув війська генералів Журнада та Моро до Рейну, взяв Кіль та Хюнінген.

Після невдалих дій австрійських військ у Італії (1797) був відправлений командувачем армії до Венеції. Але поліпшити становище Карл вже не зміг і 18.4.1797 уклав прелімінарний мир у Леобені. З листопада 1797 губернатор та генерал-капітан Богере. Після Раштаттського конгресу у 1799 прийняв командування армією, що діяла на Леху. Домігся успіху під Острахсом, Пфу-Лендорфом, Штоккасом, Некерау та примусив генерала Журдана відійти за Рейн. За наказом військової ради (гофкрігсрата) послав війська на Рейн, залишивши без підтримки російський корпус генерала A.M. Римського-Корсакова, який незабаром був розгромлений під Цюріхом. 17.3.1800 Карл, обурений діями гофкрігсрата, залишив армію та виїхав до Богемії, де сформував 25-тисячний добровольчий корпус. Після поразки під Маренго та Гогенлінденом (1800) Карл погодився знову очолити австрійську армію. Керував відступом військ та 25.12.1800 уклав з Францією перемир'я у Штейері. Після закінчення військових дій покинув армію.

У 1801 призначений президентом гофкрігсрата. Провів реорганізацію австрійської армії, різко підвищивши її боєздатність. У 1805 гофкрігсрат був перетворений у Військове міністерство, на чолі якого став Карл. Під час кампанії 1805 став головнокомандувачем австрійської армії у Венеції. Розбив війська маршала А. Массена під Кальдіеро, але після отримання звісток про розгром австрійців під Ульмом відвів свої війська до Угорщини. У 1806 отримав необмежені повноваження, ранг генералісимуса імперської армії.

У 1805-09 провів реорганізацію австрійської армії, збільшивши її з 200 до 340 тис. чоловік. Армія була зведена у 9 лінійних та 2 резервних корпуси та ділилася на 80 піхотних полків, 9 єгерських батальйонів, 8 кирасирских, 6 драгунських, 12 гусарських та 3 уланських полки. Австрійська артилерія включала 760 польових гармат. Після смерті іспанського короля Карла VI (1808) був запропонований як кандидат на іспанський престол, але відмовився. З початком кампанії 1809 призначений командувачем німецькою армією (175 тис. чол.). Рано вранці 10.4.1809 почав переправлятися через р. Інн у Браунау та вступив до Баварії. Проявив себе блискучим полководцем у боях під Абенсбергом та Ландсхутом.

22.4.1809 зазнав поразки під Екмюлем. Побачивши після початку битви, як розвалюється його південний фланг, віддав наказ відходити до Ратісборну та зміг уникнути повного розгрому. Після битви написав імператору: «Якщо у нас буде ще один такий бій, у мене не залишиться армії». 16 травня до нього приєднався генерал І. Хільєp, і загальна чисельність військ Карла досягла 115 тис. чол. 17 травня провів демонстрацію біля Лінца. 21 травня завдав поразки французькій армії біля Асперна, а 22 травня дав Наполеону кровопролитну битву під Есслінгеном та змусив його відступити. Втрати австрійської армії склали близько 2,3 тис. чол., 6 гармат та 1 штандарт, супротивник втратив близько 37 тис. чол. Захопив 3 гармати, 2 прапора та 7 возів з боєприпасами. Це стало першою великою поразкою Наполеона, хоча успіх у битві й не зробив істотного впливу в цілому на хід кампанії. Однак Карл не зміг перемогти корсиканця. 5-6 липня його армія (бл. 111 тис. чол. та 452 гармати) зазнала поразки від армії Наполеона (близько 170 тис. чол. та 584 гармати) під Ваграмом. Втрати кожної зі сторін склали близько 25 тис. чоловік. 18 липня відсторонений від командування.

Після поразки провів блискучий відступ до імперських земель, зберігши армію, та 12 липня 1809 уклав у Цнаймі перемир'я. Після цього покинув армію та вже на службу не повернувся, хоча й продовжував залишатися генералісимусом австрійської армії. У кампанії 1813-14 участі не брав та тільки у 1815 р., коли прийшла звістка про повернення Наполеона до Франції, Карл погодився прийняти посаду губернатора Майнца. 17 вересня 1815 одружився на принцесі Генріетті фон Нассау-Вейльбург (1797 - 1829). У 1822 після смерті свого прийомного батька герцога Саксен-Тешен успадковував титул герцога Тешен та землі Гюттен, Тешен, Лльтенбург, Белі, розкішний палац у Відні та багатющу картинну галерею (Альбертіна). Автор великої кількості військово-історичних та теоретичних робіт.

Карл помер 30 квітня 1847. Він був похований у могилі 122 у новому склепі імператорської усипальниці у церкві Капуцинів у Відні.

Його сини займали високі посади у австрійській армії:

  • Альберт (3.8.1817 - 18.2.1895) герцог Тешен став генерал-фельдмаршалом та головнокомандувачем (1866) австрійською армією у Італії;
  • Карл Фердинанд (29.7.1818 - 20.11.1874) отримав чин фельдмаршал-лейтенанта;
  • Фрідріх - адмірала;
  • А Вільгельм став фельдмаршал-лейтенантом та генерал-інспектором артилерії.
Історичні особистості із Козаки 2: Наполеонівські війни
Франція (іконка)
Франція
Наполеон БонапартНей МішельМюрат ІоахімМортьє Едуард-Адольф Казимир ЖозефМоран Шарль-Антуан Луї ОлександрДе Шампьон Етьєн Марі Антуан НансутіДе Фріан ЛуїДаву Луї Ніколя
Росія (іконка)
Росія
Олександр І, Олександр Павлович РомановКутузов Михайло ІлларіоновичАракчеєв Олексій АндрійовичБагратіон Петро ІвановичВасильчиков Ілларіон ВасильовичБарклай-Де-Толлі Михайло БогдановичУваров Федір ПетровичРаєвський Микола Миколайович
Британія (іконка)
Британія
Веллінгтон Артур Коллі ВеллсліПіт Вільям МолодшийБересфорд ВільямГрем ТомасЕльфінстоун Джордж КейтМур ДжонХоуп ДжонАберкромбі Ральф
Пруссія (іконка)
Пруссія
Фрідріх Вільгельм III ГогенцоллернФон Блюхер Гебхард ЛеберехтКарл II Вільгельм ФердінандФон Калкройт Фрідріх АдольфНейгардт Фон Гнейзенау Август-Вільгельм АнтонФон Бюлов Фрідріх ВільгельмКляйст Фрідріх-Генріх Фердінанд ЕмільФон Шарнхорст Герхард-Іоганн Давид
Австрія (іконка)
Австрія
Франц I ГабсбургКарл Людвіг Іоанн ГабсбургБельгард Генріх-Йосип ІоганнФон Кінмайєр МікаельМак КарлФон Нейпперг Адам АдальбертІєлачіч Де Бусцім ФранцФон Ліхтенштейн Іоанн-Йосип
Єгипет (іконка)
Єгипет
Мурад-БейІбрагім-БейАбу-Бакр-ПашаДжеззар-ПашаКараїм-ПашаАхмед-Паша
Історичні особистості із Козаки 2: Битва за Європу
Польща (іконка)
Польща
Карл КняжевичВінцент Корвін КрасинськийЮзеф-Антоній ПонятовськийЙосип Зайончек
Іспанія (іконка)
Іспанія
Франсіско Ксавьєр Кастаньос-і-АрагонесФрансіско БаллестеросМігуель Рікардо Де АлаваФрансіско Еспос-і-Міна
Союз Рейна (іконка)
Союз Рейна
Карл Фрідріх Вільгельм Фон ГерсдорфЕрнст IАдам Людвіг Фон ОхсВільгельм I Вюртембергський