FANDOM


Грем Томас

Грем Томас

Грем Томас (1748 - 1843) — британський воєначальник, доступний для гри у "Козаки 2: Наполеонівські війни" та "Козаки 2: Битва за Європу".

Ігрові даніРедагувати

Народився у 1748 р. в родині поміщика. Почав було навчатися у Оксфорді, але не закінчив курсу; військову кар'єру розпочав "ненароком" - потрапивши у 1793 р. у свиті високопоставленої особи під Тулон, пішов волонтером у піхотний полк. Вже до 1794 р завдяки широким зв'язкам став підполковником; у цьому чині через два роки був призначений комісаром від Великобританії у Італійській армії австрійців, але незабаром знову повернувся до свого полку. У 1799 р. за успішну оборону фортеці у Мессіні на Сицилії був підвищений у чині до бригадного генерала та вступив на посаду командувача сухопутними силами на Мальті. 1800 він провів у Єгипті, а 1804-05 рр. - у вест-індійських колоніях; у 1808 р. взяв участь у обмеженій англійській експедиції до Швеції. У 1809 р. отримав чин генерал-майора та прийняв посаду командира бригади. У зв'язку з початком активних дій англійців на Піренейському півострові відправився туди разом зі своїми солдатами, та у продовж декількох місяців 1810 брав участь у боях з французами; зарекомендував себе як хороший командир, за що незабаром удостоївся звання генерал-лейтенанта. Тоді ж був призначений командиром дивізії у армії Веллінгтона, яка якість брав участь у битві під Сьюдад-Родріго, а у 1812 р. прийняв під команду корпус. У 1813 р. очолив крило союзних англо-поругальско-іспанських військ, які переслідували відступаючого противника - зокрема, взяв Сан-Себастьян. Трохи пізніше на нідерландському театрі взяв Антверпен, за що у 1814 р. був удостоєний баронського титулу. Помер у 1843 р. у Лондоні.

Історичний поглядРедагувати

Єдиний син своїх батьків, хто вижив, Томас Грем народився у 1748 році в сім'ї шотландських аристократів та "з дитинства не знав потреби". Освіту здобув спершу домашню, а потім закінчив Оксфорд. Ще під час навчання його батько помер, і ставши багатим та незалежним, Лерд Томас вирішив після університету "поїздити по Европі", а заодно підучити французьку та німецьку. Після повернення додому, до Шотландії, зробився зразковим поміщиком - вів господарські справи, впроваджував "передові технології", розвів парк, примножував статок та богатів. Великою пристрастю його було полювання, і пізніше Грем на повному серйозі стверджував, що необхідні для генерала навички він придбав, заганяючи дичину та організовуючи вилазки за лисицями.

Спроба зробити кар'єру шляхом обрання до парламенту, не вдалася, і Томас Грем жив мирним життям багатого сільського поміщика. Одружився він з любові на Мері Кеткарт (втім, дружина була такою ж аристократкою - її батько був послом при дворі Катерини II), шлюб був щасливим.

Так би й прожив своє життя 1-й барон Lynedoch of Balgowan як сільський сквайр, і навіть не став би бароном. Але у 1792 році його життя повернулося перетворившись з нудної сільської хроніки на пригодницький роман. Справа в тому, що здоров'я Мері сильно погіршилося, і за порадою лікарів подружжя поїхало на Середземномор'я. На жаль, Мері не дотягла - померла у околицях Йера, поблизу Тулона. І все б нічого, але ... У Франції йшов 1792 рік, п'яна солдатня пристала до іноземного аристократа, що везе тіло дружини додому та розкрила труну, вишукуючи заховану зброю. Неважко уявити собі стан Грема - втрата коханої дружини, плюс мерзенна витівка революційної солдатні. Якщо до того Грем симпатизував Франції та навіть вітав тамтешні події як якусь "туманну зорю свободи", то після цього став найпослідовнішим ворогом Франції та революції.

Лерд повернувся до Англію та у 1793 році вступив волонтером до війська, що вирушило у Тулон, який союзники (англійці, іспанці, неаполітанці, сардинці та французькі роялісти) обороняли від революційних військ. Він був ад'ютантом генерала Мюльгрейва та проявив себе хоробрим офіцером (під час атаки схопив рушницю вбитого солдата та кинувся на ворога). Там же, у Тулоні, він познайомився з майбутнім головнокомандувачем англійської армії Роуленд Хіллом. Вони стали друзями.

Коли, спіймавши облизня, всі вони повернулися до Англії, Грем вирішив скористатися перевагою свого стану та відразу стати полковником. У 1794 році на власні кошти він набрав батальйон, який став 90-м піхотним Балгованським полком ( "Сірі Штани" або "Волонтери Пертшир"), й очолив його; майором у полку став Роуланд Хілл. Мабуть, це надихнуло його земляків, і лерда Томаса вибрали ще й депутатом до парламенту від Пертшир.

Втім, його полк "закатали" у Гібралтарський гарнізон. Втомившись рутиною, Грем дійсно просився волонтером до австрійської армії, що готувалася поборотися з якимсь генералом-вискочкою Буонапарте. І пройшов всю Італійську кампанію аж до Мантуї. Коли замкнена в ній армія Вурмзера почала відчувати "недолік всього", шотландець зголосився пробратися з фортеці до армії генерала Альвінці, що з успіхом й зробив. Ну а після того, як австрійці програли війну, Грем повернувся до Шотландії, а потім у свій полк в Гібралтарі. У 1797 році він з полком брав участь у штурмі Менорки, де зміг відзначитися, у 1798 році переправився на Сицилію та, отримавши звання бригадного генерала неаполітанської армії (але залишаючись полковником англійської), очолив блокаду Мальти, що тривала два роки. Його полк, тим часом, геройствував у Єгипті - у 1801 році він висадився там разом з іншими частинами корпусу Аберкромбі. Грем не встиг до основних подій - він повернувся до полку вже після того, як французи капітулювали. Зате скористався нагодою помандрувати по Єгипту, Туреччині, побував у Стамбулі, потім проїхався до Відня.

Наступні кілька років "Сірі Штани" провели спершу у Ірландії, потім у Вест-Індії, несучи гарнізонну службу. А їх полковник виконував обов'язки депутата палати громад, займаючись політикою. Втім, не дуже вдало - у 1807 році він приєднався ні до тієї сторони, що симпатизували його виборці, та на чергових виборах втратив місце у парламенті.

У 1808 році Грем отримав важливе призначення - він став ад'ютантом генерала Джона Мура, відправившись з ним спершу до Швеції, потім до Португалії, та пройшовши всю кампанію, в ході якої Мур спершу вторгся до Іспанії, а потім відступав, переслідуваний самим Бонапартом. Він був з шефом і тоді, коли під Ла-Корунья той отримав смертельну рану, й саме він відправився за хірургом (допомога якого, втім, запізнилася). Останніми словами Мура були: "Полковник Грем і мої ад'ютанти живі?"

Смерть Мура принесла його ад'ютантові після повернення до Англії перехід через чин - минаючи бригадира, Грем отримує відразу генерал-майора. Та призначається командиром дивізії у корпусі лорда Четама, який висадився у 1809 році на острові Валхерен. Втім, кампанія вийшла безславною, а наш герой через малярію змушений був покинути війська. Що не завадило раптово відчути до нього любов Кінної Гвардії (ставкою верховного головнокомандувача англійською армією герцога Йорка) та зробити його генерал-лейтенантом.

Після одужання новоспечений генерал-лейтенант був відправлений командувати англійськими військами до Кадіса - останнього прихистку офіційного іспанського уряду. Тут Томасу Грему знову довелося займатися тим, що у нього так погано виходило - політикою. "Горді Ідальго", хоч й загнані у кут, продовжували ненавидіти "єретичних піратів" і всіляко прагнули всунути палиці у колеса і генералу, і дипломатичному представнику Англії при уряді Генрі Уелслі, молодшому братові Веллінгтона. Шотландцеві навіть довелося відмовитися від старшинства у командуванні на користь іспанського генерала Ла Пеньі. Грем, як і Веллінгтон, були проти плану провести спільну висадку на континент (Кадіс розташований на півострові, з'єднаному із сушею вузьким перешийком), але "дипломатія перемогла". Союзники висадилися на узбережжі, довго маневрували, поки не настав зоряний час Томаса Грема - 5 березня 1811 року, бій у Чіклана-Баросс.

Корпус маршала Віктора був розбитий, але залізобетонна інертність іспанців та Ла Пеньі (так і не взяв участь у бою, та навіть не дав кавалерію для переслідування втікачів французів) запобігли зняття облоги з Кадіса. Війська повернулися у місто, де Грем дуже посварився з іспанцями - так, що відмовився прийняти жалуваний йому кортесами титул іспанського гранда першого класу. Веллінгтон, що мучився з іспанцями й довше, й капітальніше, надіслав йому співчуття та привітання. Щоб не розпалювати пристрасті далі, Грема незабаром перевели до армії Веллінгтона - другим по команді (фактично заступником командувача). Залізний Пер розсипався йому у компліментах - після взяття Сьюдад-Родріго він оголосив, що "багатьом зобов'язаний в цьому" шотландцеві.

Пік військової слави нічого не змінив у політиці - повернувшись до Шотландії, Грем знову програв у Перті вибори до парламенту. Зате відновився зір, та у 1813 році він повернувся на півострів. У битві біля Віторії Веллінгтон довірив йому ліве крило, і генерал-лейтенант його не підвів, захопивши вихід з міста на велику дорогу, що змусило французів відступати не прямо до Сан-Себастьяну та Байон, а за гіршою дорогою на Памплону. Потім Грем командував облогою Сан-Себастьяна та обома його штурмами - невдалим 25 липня та вдалим 31 серпня. Озвіріла солдатня влаштувала у союзному (іспанському) місті моторошний погром - вбито 1000 цивільних, зґвалтовані сотні жінок, місто пограбовано та фактично спалено. Іспанці були розгнівані.

Потім Грем знову командує лівим крилом армії під час боїв на Бідассоа. Але чергове погіршення зору знову змушує його повернутися до Англії. Втім, воно знову виявилося швидкоплинним, і навесні 1814 року Грем командує штурмом Берген-оп-Зоома, який став сумною невдачею.

Блискуча кар'єра під кінець виявилася змазаною. Але на батьківщині Грема карати не стали, та навіть більше того - з нагоди підписання миру та перемоги над Бонапартом обсипали нагородами. Його маєтку Lynedoch of Balgowan присвоїли статус бароніі, й він став пером Англії. Від пенсії у 2000 фунтів для себе та всіх спадкоємців титулу він відмовився (та й спадкоємців не було). Університет Глазго зробив його ректором. Ордена всіх країн коаліції пролилися на нього дощем - св. Михайла та св. Георгія (Англія), св. Фердинанда (Іспанія), Вежі й Меча (Португалія). А у 1821 році він став повним генералом.

Кінець життя Томас Грем провів знову у сільських розвагах та у подорожах - він подорожував навіть у віці 94 років. Помер же, досягнувши 95-ти, 18 грудня 1843 року.

Історичні особистості із Козаки 2: Наполеонівські війни
Франція (іконка)
Франція
Наполеон БонапартНей МішельМюрат ІоахімМортьє Едуард-Адольф Казимир ЖозефМоран Шарль-Антуан Луї ОлександрДе Шампьон Етьєн Марі Антуан НансутіДе Фріан ЛуїДаву Луї Ніколя
Росія (іконка)
Росія
Олександр І, Олександр Павлович РомановКутузов Михайло ІлларіоновичАракчеєв Олексій АндрійовичБагратіон Петро ІвановичВасильчиков Ілларіон ВасильовичБарклай-Де-Толлі Михайло БогдановичУваров Федір ПетровичРаєвський Микола Миколайович
Британія (іконка)
Британія
Веллінгтон Артур Коллі ВеллсліПіт Вільям МолодшийБересфорд ВільямГрем ТомасЕльфінстоун Джордж КейтМур ДжонХоуп ДжонАберкромбі Ральф
Пруссія (іконка)
Пруссія
Фрідріх Вільгельм III ГогенцоллернФон Блюхер Гебхард ЛеберехтКарл II Вільгельм ФердінандФон Калкройт Фрідріх АдольфНейгардт Фон Гнейзенау Август-Вільгельм АнтонФон Бюлов Фрідріх ВільгельмКляйст Фрідріх-Генріх Фердінанд ЕмільФон Шарнхорст Герхард-Іоганн Давид
Австрія (іконка)
Австрія
Франц I ГабсбургКарл Людвіг Іоанн ГабсбургБельгард Генріх-Йосип ІоганнФон Кінмайєр МікаельМак КарлФон Нейпперг Адам АдальбертІєлачіч Де Бусцім ФранцФон Ліхтенштейн Іоанн-Йосип
Єгипет (іконка)
Єгипет
Мурад-БейІбрагім-БейАбу-Бакр-ПашаДжеззар-ПашаКараїм-ПашаАхмед-Паша
Історичні особистості із Козаки 2: Битва за Європу
Польща (іконка)
Польща
Карл КняжевичВінцент Корвін КрасинськийЮзеф-Антоній ПонятовськийЙосип Зайончек
Іспанія (іконка)
Іспанія
Франсіско Ксавьєр Кастаньос-і-АрагонесФрансіско БаллестеросМігуель Рікардо Де АлаваФрансіско Еспос-і-Міна
Союз Рейна (іконка)
Союз Рейна
Карл Фрідріх Вільгельм Фон ГерсдорфЕрнст IАдам Людвіг Фон ОхсВільгельм I Вюртембергський