FANDOM


Багратіон Петро Іванович (1765 — 12 (24) вересня 1812) — російський полководець. Герой Франко-російської війни 1812 р. Один із російських воєначальників для гри у "Козаки 2: Наполеонівські війни" та "Козаки 2: Битва за Європу" за яких може грати гравець.

Багратіон Петро Іванович

Багратіон Петро Іванович

У гріРедагувати

Народився у 1765 р у Кизлярі. Походив зі стародавнього та вельми шанованого у Грузії княжого роду; його батько у чині полковника перебував на службі у російській армії. Кар'єру почав у 1782 р. у Кавказькому польовому батальйоні, куди був зарахований у чині сержанта. Протягом 1780-х років брав участь у замиренні чеченців, в одному з боїв був тяжко поранений. Відзначився під час взяття Очакова у російсько-турецькій війні; у 1792 та 1794 р. брав участь у придушенні польського повстання, де був помічений Суворовим. До 1798 року отримав звання полковника, а менш ніж через рік - генерал-майора. Тоді ж брав участь у переході російських військ через Альпи; його війська відмінно діяли у найскладніших умовах - зокрема, їх рішучі дії відкрили для армії прохід Сен-Готард. У кампанію 1805 року перебував у авангарді армії генерала Кутузова; під Аустерліцем очолював її праве крило, а після розгрому - прикривав відхід військ. Учасник боїв під Пройсіш-Ейлау, Гюттштадті, Гейльсберзі, Фридланді. Під час російсько-шведської війни (1808-09 рр.) відзначився переходом через замерзлу Ботнічну затоку та взяттям Аландських островів. Кавалер орденів Св. Георгія декількох ступенів. У 1809 р був удостоєний чину генерала від інфантерії та призначений на посаду командуючого Молдавською армією, з якої незабаром був знятий через неуспіх при взятті фортеці Силистрія. Отримав смертельну рану у Бородінській битві, очолюючи контратаку проти французів; у 1839 р. його прах був урочисто перепоховано на Бородінському полі.

Історичний поглядРедагувати

Народився на Північному Кавказі, у Кизлярі у 1765 р.(точна дата невідома). Походив зі стародавнього грузинського князівського роду, у якому служба у російській армії стала сімейною традицією. Навчався у кизлярській школі для обер- та унтер-офіцерських дітей. Військову службу почав у 1782 році. Першим військовим званням був чин сержанта Астраханського мушкетерського полку. Перший бойовий досвід набув у зіткненнях із горцями, що нападали на Кавказьку укріплену прикордонну лінію.

Військова службаРедагувати

Офіцером князь Багратіон здобув перші військові нагороди й популярність у рядах російської армії під час російсько-турецької війни 1787–1791 років (відзначився при взятті Очакова) та Польської кампанії 1793–1794 років. Під час штурму одного з передмість Варшави зухвалі, але розважливі та ефективні дії молодого офіцера зауважив сам Суворов. Не без його допомоги Багратіон отримав у 1798 році звання полковника та став шефом одного з єгерських полків, нащадок грузинських царів менш ніж через рік вже приймав вітання з призначенням у генерал-майори. У 1798 році Багратіон був призначений командиром 6-го єгерського полку.

Талант Багратіона-воєначальника розкрився під прапорами Суворова під час італійського й швейцарського походів 1799 року. Ім'я Багратіона після славних справ його солдатів під Пуццоло та Бергамо, Лекко та Тідоні, Треббії та Нові знала та з захопленням повторювала армія. 13 вересня 1799 року ведений князем авангард зухвалою та рішучою атакою вибив французів з проходу Сен-Готард, що відкрило російським військам шлях до Швейцарії, а на наступний день був подоланий й відомий Чортів міст. На плечах супротивника росіяни ввірвалися у долину, до Люцернського озера, де у битві під Клоптале (19-20 вересня) Багратіон був серйозно контужений. Проте, коли російська армія почала відступ з Швейцарії, і князю було доручено командування ар'єргардом, з цим завданням він впорався чудово.

Надалі так, в загалі, й повелося: у наступі Багратіон завжди опинявся попереду, а у відступі - командував ар'єргардом. Він був "універсальним командиром", однаково гарним у будь-який зміні бою. Солдати його любили, вищій світ зустрічав привітно, двір обдаровував милостями (не так вже щоб дуже щедро, але все ж) - проте Багратіон, судячи зі свідчень сучасників, ні разу не дозволив собі зазнатися. Він немов був все тим же прапорщиком - простим у спілкуванні та по-юнацькому гарячим, безстрашно кидаючись до бою разом зі своїми солдатами.

У кампанію 1805 року Багратіон командував авангардом армії генерала Кутузова; напередодні Аустерліцу частини князя стримували французів, які прагнули наздогнати та знищити експедиційні війська росіян. При Шенграбені його 6-тисячний загін скував 30-тисячний корпус Мюрата, через що останній так і не зміг оточити російську армію. Під Астерліцем армія французького імператора нараховувала 75 тисяч осіб, його супротивники (російсько-австрійська армія) мали 85 тисяч чоловік і 278 гармат. Союзною армією формально командував генерал Кутузов, але в ході бою в його рішення постійно втручалися російський імператор Олександр I і австрійський імператор Священної Римської імперії Франц I. Багратіон командував військами правого крила союзної армії, що тривалий час стійко відбивали усі атаки французів. Коли переможна чаша ваг стала схилятись у бік наполеонівської армії, майже оточені війська Багратіона склали ар'єргард союзної російсько-австрійської армії, прикривши собою відхід головних сил та зазнавши при цьому великих втрат.

Під час Російсько-пруссько-французької війни 1806–1807 років генерал Багратіон знову командував ар'єргардом союзної армії, яка відзначилась у великих боях на території Східної Прусії — під Прейсіш-Ейлау й під Фрідландом. У першому з них, що відбувся 7–8 лютого 1807 року, генерал Багратіон командував ар'єргардом російської армії, прикриваючи її відхід до Прейсіш-Ейлау. В нагороду за успішне виконання поставленого завдання генерал-лейтенант Багратіон одержав почесну золоту Георгіївську зброю — шпагу, прикрашену діамантами, з надписом «За бій при Прейсіш-Ейлау». На той час він уже мав за Шенграбен полководницьку нагороду — орден Святого Георгія 2-й ступеня.

Під час російсько-шведської війни (1808-09 рр.), ставши командиром 21-ї дивізії, Багратіон прославився заняттям Аландських островів та переходом через замерзлу Ботнічну затоку. Ці славні справи вельми сприяли перемозі Росії, й навесні 1809 генерал-лейтенант став вже генералом від інфантерії. У новому званні князь прийняв у липні Молдавську армію на турецькому фронті. Багратіон швидко взяв кілька міст; у перших числах осені його частини розгромили ворожий корпус, а менш ніж через місяць - армію візира. Однак найшла коса на камінь - облога фортеці Силістрія закінчилася невдачею, й генерал прийняв рішення відвести армію за Дунай. "Ага!" - Радісно закричали недоброзичливці, й Багратіон був зміщений з посади за ... нерішучість та боягузтво.

У серпні 1811 року Багратіона призначили командуючим Подільською армією, яка у березні наступного року була перейменована у 2-у Західну армію. Разом із 1-ю Західною армією М. Б. Барклая-де-Толлі вона прикривала кордон Росії.

Франко-російська війна 1812 рокуРедагувати

На початку Франко-російської війни 1812 року генерал Багратіон вивів свою 2-у Західну армію від Вилковийська до Смоленська на з'єднання з 1-ю Західною армією. Цей маневр не дозволив Наполеону розгромити російські армії біля кордону поодинці й тим самим змусити офіційний Санкт-Петербург підписати з Францією мир на вигідних для неї умовах.

З перших днів війни Багратіон виступав за активні дії проти наполеонівської Великої армії, наполягаючи на якнайшвидшому генеральному бою з французами. Однак у тій ситуації він не міг дати бажаної стратегічної перемоги, й з цього приводу Багратіон постійно конфліктував із Барклаєм-де-Толлі, військовим міністром Російської імперії.

У третій день Бородіно, на світанку 7 вересня частини князя взяли на себе натиск відразу трьох корпусів - Даву, Нея та Мюрата. Дві атаки наполеонівських солдатів закінчилися нічим, і в третю на відомі флеші рушило понад 30 тисяч осіб, які підтримувалися 160 гарматами. Багратіон очолив штикову атаку, яка допомогла відкинути противника, - проте приблизно через дві години проти 20 тисяч росіян було вже 45 тисяч французьких піхотинців. Флеші були втрачені; повернути цю позицію було вкрай важливо, й тому, об'єднавши залишки піхотного корпусу та двох кавалерійських частин, князь особисто повів їх в контратаку.

Загинув він майже так само, як за три роки до нього не менш відомий сміливець - французький маршал Ланн: сколком ядра була роздроблена гомілка. Поки рану перетягували, Багратіон писав записку Барклаю-де-Толлі, прохаючи зробити все можливе, "бо спасіння армії залежить тепер від Вас". Як і Ланн, від рани, що здавалася несмертельною, князь згас через кілька днів.

З ініціативи одного з героїв франко-російської війни 1812 року, гусарського поета-партизана, генерала Д. В. Давидова, прах Багратіона був урочисто перенесений із села Сими на бойовище й похований на Курганній висоті біля підніжжя пам'ятника героям Бородіно.

Історичні особистості із Козаки 2: Наполеонівські війни
Франція (іконка)
Франція
Наполеон БонапартНей МішельМюрат ІоахімМортьє Едуард-Адольф Казимир ЖозефМоран Шарль-Антуан Луї ОлександрДе Шампьон Етьєн Марі Антуан НансутіДе Фріан ЛуїДаву Луї Ніколя
Росія (іконка)
Росія
Олександр І, Олександр Павлович РомановКутузов Михайло ІлларіоновичАракчеєв Олексій АндрійовичБагратіон Петро ІвановичВасильчиков Ілларіон ВасильовичБарклай-Де-Толлі Михайло БогдановичУваров Федір ПетровичРаєвський Микола Миколайович
Британія (іконка)
Британія
Веллінгтон Артур Коллі ВеллсліПіт Вільям МолодшийБересфорд ВільямГрем ТомасЕльфінстоун Джордж КейтМур ДжонХоуп ДжонАберкромбі Ральф
Пруссія (іконка)
Пруссія
Фрідріх Вільгельм III ГогенцоллернФон Блюхер Гебхард ЛеберехтКарл II Вільгельм ФердінандФон Калкройт Фрідріх АдольфНейгардт Фон Гнейзенау Август-Вільгельм АнтонФон Бюлов Фрідріх ВільгельмКляйст Фрідріх-Генріх Фердінанд ЕмільФон Шарнхорст Герхард-Іоганн Давид
Австрія (іконка)
Австрія
Франц I ГабсбургКарл Людвіг Іоанн ГабсбургБельгард Генріх-Йосип ІоганнФон Кінмайєр МікаельМак КарлФон Нейпперг Адам АдальбертІєлачіч Де Бусцім ФранцФон Ліхтенштейн Іоанн-Йосип
Єгипет (іконка)
Єгипет
Мурад-БейІбрагім-БейАбу-Бакр-ПашаДжеззар-ПашаКараїм-ПашаАхмед-Паша
Історичні особистості із Козаки 2: Битва за Європу
Польща (іконка)
Польща
Карл КняжевичВінцент Корвін КрасинськийЮзеф-Антоній ПонятовськийЙосип Зайончек
Іспанія (іконка)
Іспанія
Франсіско Ксавьєр Кастаньос-і-АрагонесФрансіско БаллестеросМігуель Рікардо Де АлаваФрансіско Еспос-і-Міна
Союз Рейна (іконка)
Союз Рейна
Карл Фрідріх Вільгельм Фон ГерсдорфЕрнст IАдам Людвіг Фон ОхсВільгельм I Вюртембергський