Алжир — нація, доступна для гри у Козаки: Європейські війни, Козаки: Останній довід королів та Козаки: Знову війна.
Загальні дані[]
Не має переходу у XVIIІ ст., а тому вони не можуть збудувати багатодульні гармати та запускати шари монгольф'єр.
Юніти[]
Дописати.
Будівлі[]
Дописати.
Історичний погляд[]
Середньовіччя[]
Історія Алжиру тісно повязана з історією Північної Африки, яку також часто називають Магриб. Магриб часто слугував транзитним регіоном при пересуванні у напрямку Європи чи Близького Сходу. Таким чином, на мешканців країни мало сильний вплив населення інших регіонів.
У VII сторіччі увесь Магриб підкорили араби. Населення прийняло іслам; значна частина берберів змішалась з арабами та засвоїла арабську мову. Проте вже у VIII столітті серед берберських племен поширилась мусульманська єресь хариджизм, прихильники якої відмовлялись платити данину арабам — харадж, і Магриб через низку повстань відпав від халіфату та керувався різними династіями впродовж багатьох століть.
Починаючи з XIII століття з розквітом Реконкісти на Піренейському півострові починається безперервна боротьба за морські порти на узбережжі Алжиру, розквіт піратства. У 1550 році габсбурзька Іспанія поширила свою владу на головні морські порти Алжиру.
У кінці XV ст. християнська Іспанія, розгромивши на своїй території останню мусульманську державу Гранаду, направила війська до Африки та захопила алжирські порти Мерс-ель-кебір, Оран, Алжир, Аннаба та Беджаія. Намагаючись протистояти іспанській християнській колонізації країни берберський корсар Хайр-ад-Дін Барбароса, що правив у Алжирі від 1523 року, перейшов у васальну залежність від Османської імперії, утворивши Алжирський еялет. Османи вигнали іспанців з Північної Африки, але після цього відсторонили від влади арабів та почали правити самостійно.
Засновниками воєнної колонії Алжир, пізніше відомої у Європі під назвою Алжирського регентства, були брати Барбаросса. Старший з них, Орудж, у 1516 р. встановив контроль над Алжиром, а після цього поширив свою владу на Тлемсен. Його молодший брат та наступник Хайр-ад-Дін розширив кордони володінь, приєднавши Аннабу, Константину, Біскру та оазиси Уаргла й Туггурт. Хайр-ад-Дін завдяки своїй хоробрості, підступності та жорстокості встановив систему військового деспотизму nf морського розбою, що до 1530 року панувала у Алжирі.
Наступником його був Хассан-ага. Імператор Карл V Габсбург намагався покласти край все дедалі потужнішому піратству алжирців. 20 жовтня 1541 він висадився у Алжирській бухті із флотом у 370 кораблів, 20 000 піхоти та 6000 вершників; але страшна буря, що супроводжувалася землетрусом та сильною зливою, знищила 24 жовтня більшу частину флоту й табори. Сухопутному війську без харчів, притулку та укріплень довелося провести кілька днів на ворожому березі. Тільки 27 жовтня іспанці, втративши 14 військових та 150 транспортних суден, 8000 солдатів та 300 офіцерів, змогли відплисти до Іспанії. Нова буря знову розсіяла флот; імператор мав шукати притулку у Бужіо і лише 25 листопада він із залишками флоту та армії приплив на Майорку.
За наступниками Хассана алжирці робили морські напади на християнські держави та часто навіть висаджувалися на берегах Іспанії та Італії. Піратство, що процвітало на узбережжі Алжиру, стало причиною проведення європейськими монархами ряду морських та десантних експедицій проти Алжиру - так званих алжирських експедицій. На суші алжирські пірати також вели невпинні війни з сусідніми державами. Ще до кінця XVI століття алжирські паші підкорили собі всю західну частину країни до кордону з Марокко, за винятком Орана, що залишився у руках іспанців. На сході Бужіо, яким іспанці володіли 35 років, у 1554 році був узятий турками, а на півдні їх володіння пашів Алжиру простягалися до пустелі. Неодноразові спроби іспанців заволодіти західними провінціями цієї розбійницької держави завжди закінчувалися невдачею; 1561 року ціле іспанське військо під проводом графа де Акодато було знищено під Мостаганемом.
XVII століття[]
У 1600 році турецьке військо яничар у Алжирі виклопотало собі від Константинополя дозвіл вибирати з-поміж себе дея, який повинен був ділити владу з пашею та бути їх начальником. Наслідком цього двовладдя були часті внутрішні міжусобиці. Після того як алжирці напали на береги Провансу, французький король Людовик XIV тричі робив походи, щоб покарати їх за це. У перший раз 25 липня 1682 року французький адмірал Дюкен з 25 військовими судами почав бомбардувати місто Алжир, а дей у відповідь зарядив одне знаряддя французьким консулом Вашером та вистрілив їм у французький флот. Повторне бомбардування, розпочате французами 28 червня 1683 року, із 23 кораблями, знищила нижнє місто та привела до звільнення полонених християнських невільників, але інших наслідків не мала, так що вже у 1687 році французький уряд знайшов за потрібне зробити проти алжирців третій похід. 26 червня того ж року французький флот під керівництвом маршала д'Естре знову бомбардував місто Алжир та спалив шість військових кораблів дея. Половина міста була звернена у купу руїн, але й це не допомогло. Напад англійського адмірала Блейка у 1655 році, також як і обстріли міста у 1669 та 1670 роках англійським та голландським флотом також залишилися без наслідків; проте, англійці перші з європейців стали укладати договори з деямі (з 1662 року).
XVIII століття[]
Дей Ібрагім у 1708 році оволодів Органом, який до тих пір перебував у руках іспанців. Його наступник, Баба-Алі, скинув з себе владу Туреччини, відіслав турецького пашу, що до сих пір поділяв з ним владу, та змусив Порту відмовитися від призначення нового паші. Баба-Алі навіть перестав платити їй данину. 1711 рік - став роком, коли була досягнута фактична незалежність від Туреччини.
З тих пір Алжир являв собою військову республіку, на чолі якої стояв обраний яничарами дей. Пануюча турецька міліція поповнювала свої ряди з населення Константинополя та Смирни. Іспанці, знову завоювали у 1732 році Оран та Мерс-ель-Кебір, та зберегли їх до 1791 року, коли вони поступилися ними дею. У 1775 році вони робили останню велику експедицію проти Алжиру. Флот з 44 військових та 340 транспортних суден під командуванням адмірала Кастейона висадив 4 липня 22 тисячі сухопутного війська із генералом О'Рейлі, але все підприємство це було так погано підготовлене, що іспанці, залишивши 1800 поранених та все знаряддя, повинні були знову сісти на кораблі.
Таким чином, Алжир продовжував не звертати уваги на християнські держави, змушуючи слабші платити йому данину. Лише присутність на Середземному морі великих військових флотів у епоху Французької революції та Першої імперії значно підірвало піратство.
Нації (Козаки 1 і аддони) | |||||||||
---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
|