FANDOM


Австрія — нація, доступна для гри у Козаки: Європейські війни, Козаки: Останній довід королів та Козаки: Знову війна.

Прапор Священної Римської Імперії(Козаки 1)

Прапор Священної Римської Імперії

Герб Священної Римської Імперії (Козаки 1)

Герб Священної Римської Імперії (1605 р.) з династії Габсбургів

Загальні даніРедагувати

Має перехід у XVIIІ ст.

ЮнітиРедагувати

Дописати.

БудівліРедагувати

Дописати.

Історичний поглядРедагувати

Створення герцогстваРедагувати

Зародком Австрії стала утворена у другій половині Х століття Східна марка, в якій утвердилася династія Бабенбергів.У 1156 році австрійські маркграфи добилися перетворення Східної марки на герцогство (цей рік вважається датою утворення австрійської держави) у складі Священної Римської імперії. Упродовж ХІІ-XIV століть кордони Австрії істотно розширилися. Австрійські герцоги поширили свою владу на Штирію, Каринтію, Крайну, Тироль, Форарльберг і стали одними з наймогутніших південнонімецьких князів. Після смерті останнього представника роду Бабенбергів (1246) розпочалася боротьба за оволодіння Австрією, в якій взяв участь і галицько-волинський князь Данило Романович. Унаслідок тривалої боротьби у 1282 році тут утвердилась династія Габсбургів, представники якої з 1438 року незмінно були також імператорами Священної Римської імперії. Протягом ХІІІ-XV століть в Австрії формується станова монархія з ландтагами в окремих землях, однак до кінця XV століття вона була конгломератом земель, об'єднаних лише династичними зв'язками. З обранням герцога Альбрехта V німецьким королем в 1438 р. (під ім'ям Альбрехта II) престиж Габсбургів досяг свого апогею. Одружившись на спадкоємиці королівського престолу Чехії й Угорщини, Альбрехт примножив володіння династії. Проте його влада в Чехії залишалася номінальною, і незабаром обидві корони були втрачені для Габсбургів. Герцог загинув по дорозі до місця битви з турками, а в період царювання його сина Владислава володіння Габсбургів значно зменшилися. Після смерті Владислава зв'язок з Чехією і Угорщиною був повністю розірваний, а сама Австрія поділена між спадкоємцями.

У 1452 р. дядько Альбрехта V Фрідріх V (1415-1493) був коронований як імператор Священної Римської імперії під ім'ям Фрідріха III. У 1453 р. він став австрійським ерцгерцогом, і з цього часу до формальної ліквідації Священної Римської імперії у 1806 р. (не рахуючи короткого проміжку часу в XVIII ст.) Габсбурги зберігали імператорську корону.

Посилення австрійської державиРедагувати

Незважаючи на нескінченні війни, а також заколоти дворян і жителів Відня, Фрідріху III вдалося розширити свої володіння, приєднавши частину Істрії і порт Рієку (1471). Фрідріх одружив свого сина і спадкоємця Максиміліана (1459-1519) на Марії Бургундській. Як посаг Габсбургам дісталися Нідерланди і землі на території нинішньої Франції. У цей період почалося суперництво австрійських Габсбургів з французьким королівством, яке продовжувалося до XVIII століття.

Максиміліан I (король з 1486, імператор з 1508), якого іноді вважають другим збирачем володінь Габсбургів, придбав, крім володінь у Бургундії, райони Гороїція і Градіска д'Ізонцо і невеликі території в південних частинах сучасної Австрії. Він уклав угоду з чесько-угорським королем про передачу чесько-угорської корони Максиміліану в тому разі, якщо Владислав II помре, не залишивши спадкоємця чоловічої статі. Завдяки умілим союзам, вдалій спадщині і вигідним шлюбам сім'я Габсбургів досягла значної могутності. Перший син одружився на Хуані, спадкоємиці Іспанії з її величезною імперією. Володіння їхнього сина, імператора Карла V, перевершували володіння будь-якого іншого європейського монарха до або після нього. Максиміліан домовився про одруження Фердинанда на наслідниці Владислава, короля Чехії й Угорщини.

У 1519 р. онук Максиміліана Карл був обраний королем, а в 1530 р. став імператором Священної Римської імперії під ім'ям Карла V. Карл правив імперією, Австрією, Богемією, Нідерландами, Іспанією й іспанськими заморськими володіннями. У 1521 р. він зробив свого брата, ерцгерцога Фердинанда, правителем придунайських земель Габсбургів, до яких належали власне Австрія, Штирія, Каринтія, Крайна і Тіроль.

Приєднання Чехії та УгорщиниРедагувати

У 1526 р. війська Сулеймана Прекрасного вторглися в Угорщину. Усобиці всередині правлячого класу країни полегшили перемогу турків, і 29 серпня цвіт угорської кінноти був знищений на полі Мохача, а столиця Буда капітулювала. Молодий король Людовик II, що втік після розгрому біля Мохача, загинув. Після його смерті Чехія (з Моравією і Силезією) і Західна Угорщина відійшли до Габсбургів.

Після приєднання Угорщини та Чехії Дунайська держава стала досить різнорідною за складом населення державою. Це сталося якраз у той час, коли на заході Європи складалися мононаціональні держави. Імперія Габсбургів включила до свого складу багато народів — угорців, словаків, чехів, сербів, німців, українців і румун.

Об'єднати Австрію, Угорщину і Чехію допомогла тільки загроза турецького завоювання. Взагалі турецька загроза в 16 столітті була головним зовнішнім чинником австрійської політики. З другої половини 15 століття турки становили безпосередню загрозу австрійським землям. В 70-ті роки відбулися перші турецькі набіги на Штірію та Карінтію. В 1529 році 200-тисячне військо Сулеймана просувалося по широкій долині Дунаю і підійшло до стін Відня (так звана перша облога Відня). Через місяць гарнізон і мешканці Відня змусили турків зняти облогу і відступити до Угорщини. Але війни між Австрійською і Османською імперіями продовжувалися з перервами протягом життя двох поколінь; і пройшло майже два сторіччя, доки армії Габсбургів повністю не вигнали турків з історичної Угорщини. В боротьбі народів центральної та південно-східної Європи проти турецької загрози австрійські володіння Габсбургів виявилися найсильнішою державою дунайського басейну. Очоливши боротьбу проти турків, Габсбурги вдало скористалися нею розширюючи свої володіння. Саме формування габсбурзької держави в умовах турецької загрози визначило найспецифічнішу її рису — перетворення німецької Австрії на багатонаціональну монархію.

Тридцятирічна війнаРедагувати

Центром поширення реформованого християнства на Дунаї стали області мешкання угорців. У тій частині Угорщини, яка потрапила під контроль Габсбургів, протестантизм натрапив на значний опір з боку католиків. Реформація несподівано швидко поширилася в самій Австрії. Князі і священики часто вели боротьбу за владу під релігійними знаменами. Велика кількість віруючих в Австрії залишили католицьку церкву. Анабаптистські групи (наприклад, меноніти) поширилися потім в Тіролі і Моравії. До середини XVI ст. явна більшість населення Австрії, здавалося, прийняла протестантизм в тій чи іншій формі.

Конфлікти вилилися у Тридцятирічну війну (1618-1648), яка почалася в Чехії, де глибоко укорінився протестантизм.У 1619 чеський сейм відмовився визнати імператором Фердинанда і обрав королем курфюрста Фрідріха V, пфальцграфа Рейнського. Цей демарш призвів до початку Тридцятирічної війни. Повстанців, які розходилися з усіх найважливіших питань, зв'язувала тільки ненависть до Габсбургів. За допомогою найманців з Німеччини армія Габсбургів у 1620 вщент розбила чеських повстанців у битві біля Білої Гори під Прагою. Чеська корона була раз і назавжди закріплена за двором Габсбургів, сейм розігнаний, а католицтво оголошене єдиною законною вірою.

У 1621 р. Фрідріх V, курфюрст Пфальца і лідер Євангельської унії був позбавлений своїх володінь і титулу курфюрста, який був переданий Максиміліану I, герцогові Баварії, главі Католицької ліги. Розгром данських військ в 1625–1626 рр. військами Валленштайна і Тіллі дав можливість імператорові зробити спробу політичної перебудови імперії. Реституційний едикт 6 травня 1629 р. скасовував секуляризацію протестантами дванадцяти єпископств і архієпископств і близько двохсот монастирів, а також гарантії прав протестантських меншин в католицьких церковних землях. В результаті реалізації положень едикту перевага в імперії перейшла до католицької партії, що викликало різкий опір як з боку протестантських суб'єктів імперії, що звернулися за допомогою до Швеції і Франції, так і з боку католицьких курфюрстів, невдоволених утиском імператором їх прав на участь в управлінні Німеччиною. Це призвело до ескалації конфлікту. Фердинанд II був вимушений розпустити армію Валленштайна, а в 1630 р. на територію імперії вторглася шведська армія Густава II Адольфа, яка розгромила війська Католицької ліги і за декілька років окупувала північну частину Німеччини. Більш того, в 1633 р. був створений Гейльбронський союз протестантських князівств імперії під керівництвом Швеції, що означало демонтаж імперських інститутів в Північній Німеччині і загрожувало розпадом імперії. Проте в 1634 р. іспано-імперській армії вдалося завдати нищівної поразки шведам в битві при Нордлінгені й перейти у наступ. У травні 1635 р. між протестантськими і католицькими суб'єктами імперії був укладений Празький мир, відповідно до якого скасовувалися всі союзні об'єднання на території Німеччини, у тому числі Католицька ліга і Гейльбронський союз, введення в дію едикту Реституції відкладалося на сорок років, а всі німецькі князі, незалежно від конфесійної приналежності, були зобов'язані об'єднати свої військові контингенти з армією імперії для спільної боротьби зі шведами. Знову склався союз провідних німецьких держав (у тому числі Саксонії, Бранденбурга і Баварії) з імператором, дезінтеграційні процеси були зупинені.

Священна Римська імперія після Вестфальського миру(Козаки 1)

Священна Римська імперія після Вестфальського миру

В стороні від Празького миру залишилися радикальні князівства кальвінізму на чолі з Гессен-Касселем. В той же час, консолідація імперії сильно стурбувала Францію. У травні 1635 р. Франція вступила у війну на стороні шведів. Спочатку імперії вдавалося стримувати франко-шведський наступ, проте в 1639 р. стався перелом — французи прорвалися в Швабію, а Празька система почала розпадатися: у 1640 р. з війни вийшов Бранденбург, в 1642 р. була розгромлена Саксонія. У 1645 р. почалися мирні переговори між імператором, Францією, Іспанією і Швецією при активній участі імперських класів в Мюнстері і Оснабрюці. Їх хід визначався розвитком військових дій: у 1647 р. капітулювала Баварія, в 1648 р. шведи узяли Прагу, а Іспанія була вимушена визнати незалежність Нідерландів. Нарешті в жовтні 1648 р. був укладений Вестфальський мир, що поклав кінець Тридцятирічній війні і кардинальним чином змінив Священну Римську імперію

Перемога над туркамиРедагувати

У другій половині XVII ст. армії османів поновили натиск на Європу. Австрійці почали боротьбу з турками за контроль над нижньою течією рік Дунай і Сава. У 1683 р. величезна турецька армія, скориставшись повстанням в Угорщині, знову тримала в облозі Відень протягом двох місяців, і знову завдала величезних збитків його передмістю. Обложене місто було врятоване польсько-німецькою армією під командуванням польського короля Яна Собеського. 12 вересня 1683 р., після запеклої перестрілки, турки відступили і більше вже ніколи не поверталися до стін Відня.

З цього моменту турки почали поступово здавати свої позиції, а Габсбурги мали з своїх перемог все нові вигоди. Коли в 1687 р. велика частина Угорщини зі столицею Будою була звільнена від турецького володарювання, угорський сейм на знак вдячності визнав спадкове право чоловічої лінії Габсбургів на угорську корону.

Австрійські війська відвоювали майже всю Угорщину, Хорватію, Трансільванію і велику частину Словенії, що було офіційно закріплено Карловицьким миром (1699). Потім Габсбурги звернули свою увагу на Балкани, і в 1717 р. австрійський полководець принц Євген Савойський захопив Белград і вторгся в Сербію. Султан змушений був поступитися Габсбургам невеликим сербським районом навколо Белграда і ще рядом невеликих територій. Через 20 років балканська територія була знову захоплена турками; Дунай і Сава стали кордоном між двома великими державами.

Угорщина, що опинилася під владою Відня, була спустошена, її населення зменшилося. Великі ділянки землі були передані дворянам, лояльним до Габсбургів. Угорські селяни переселилися на вільні землі, а запрошені короною іноземні поселенці — серби, румуни і передусім німецькі католики — заселили південні райони країни. За оцінками, в 1720 р. угорці становили менше 45% населення Угорщини, і в XVIII ст. їх частка продовжувала скорочуватися. Трансільванія зберегла особливий політичний статус при управлінні з Відня.

Імператриця Марія Терезія (1740-1780)Редагувати

Відповідно до Прагматичної санкції 1713 року Марія Терезія зійшла на австрійський престол (1740). Важкий тягар відповідальності ліг на плечі 23-річної імператриці. Король Фрідріх II Прусський негайно висунув претензії на більшу частину провінції Сілезії, що входила до Чеського королівства.

Прусський монарх не визнав права Марії Терезії на спадщину Карла VI і заявив про намір звільнити від католицької Австрії половину сілезького населення, яка сповідувала протестантизм. Король Прусії напав на Сілезію без будь-якого формального приводу або оголошення війни, що суперечило прийнятим міжнародними нормам. Так почалася тривала боротьба між Пруссією та Австрією за панування в Центральній Європі, яка закінчилася остаточним військовим розгромом Австрії в 1866 р.

Прагнучи поліпшити міжнародне становище країни, імператриця укладала династичні шлюби своїх дітей (тих з 16, хто досяг зрілості). Так, Марія Антуанетта стала нареченою спадкоємця престолу Франції, майбутнього короля Людовика XVI.

Завдяки бурхливим політичним подіям в Європі Австрія зробила ряд територіальних придбань. На початку століття були приєднані Іспанські Нідерланди (нинішня Бельгія), які залишалися свого роду колонією до 1797 р. Були придбані багаті провінції в Італії: Тоскана, більша частина Ломбардії, Неаполь, Парма і Сардинія (останні три утримувалися Австрією недовго).

Всупереч моральним переконанням Марії Терезії, хоча й відповідно до бажань її сина Йосифа, Австрія приєдналася до Росії і Пруссії в першому поділі Польщі (1772) і отримала князівства Освенцимське і Заторське, південну частину Краківського і Сандомирського воєводств, Руське (без Холмської землі) і Белзьке воєводства. 23 роками пізніше під владою Австрії опинилася ще одна частина Польщі, з її давньою столицею Краковом. Були висунуті також домагання на північну частину Молдовського князівства до південного сходу від Галичини. Цей район контролювався турками; в 1775 р. він був включений до складу держави Габсбургів під назвою Буковина.

Нації (Козаки 1 і аддони)
Козаки: Європейські війни
АвстріяАлжирАнгліяФранціяПруссіяНідерландиПьємонтПольщаРосіяПортугаліяСаксоніяІспаніяШвеціяТуреччинаУкраїнаВенеція
Козаки: Останній довід королів
БаваріяДанія
Козаки: Знову війна
УгорщинаШвейцарія