FANDOM


Іспанія — нація, доступна для гри у Козаки: Європейські війни, Козаки: Останній довід королів та Козаки: Знову війна.
Прапор Іспанії 1700-1746

Прапор Іспанії 1700-1746

Герб королівства Іспанія

Герб королівства Іспанія

Загальні даніРедагувати

Має перехід у XVIIІ ст.

ЮнітиРедагувати

Дописати.

БудівліРедагувати

Дописати.

Історичний поглядРедагувати

Утворення ІспаніїРедагувати

Іспанія як політично цілісне утворення виникла після об'єднання Кастилії та Арагону у 1474 році. У 1469 р. король Арагону Фердинанд одружується з Ізабеллою Кастильською, таким чином створюється династичний союз Арагону та Кастилії. Внаслідок селянських повстань 1462-1472 та 1484-1486 рр. король Фердинанд своїм наказом відмінив у Каталонії феодальну залежність селян. У 1516 р. обидва королівства було формально об'єднано в єдиному Королівстві Іспанія, але кожне колишнє королівство зберігало власні політичні установи, судочинство, закони, а також провадило випуск власних грошей.

Відкриття Америки Христофором Колумбом під час експедиції, яку було споряджено на іспанські гроші, призвело до зміни центру європейської економіки з Середземномор’я до Атлантики. Це відчутно зменшило економічну та політичну важливість Каталонії. Кастилія й Арагон були окремими державами до 1716 р. Варто особливо відзначити, що американські колонії були саме кастильськими, до 1778 р., місто Севілья було єдиним портом з дозволом торгувати з Америкою, отже Каталонія не змогла використати колонізацію Америки для свого економічного розвитку.

Оскільки Португалія також претендувала на заморські володіння, у 1494 р. був укладений Тордесильяський договір про розподіл між Іспанією та Португалією. У подальші роки були значно розширені межі Іспанської імперії. Франція повернула Фердинанду прикордонні провінції Каталонії, а Арагон міцно утримував свої позиції на Сардинії, Сицилії і в південній Італії.

ГабсбургиРедагувати

Іспанський король Карл I (роки правління 1516-1556) став імператором Священної Римської імперії під ім'ям Карла V у 1519 р., змінивши свого діда, Максиміліана I. Під його владу потрапили Іспанія, Неаполь та Сицилія, землі Габсбургів у Бельгії та Нідерландах, Австрія та іспанські колонії у Новому Світі. Іспанія перетворилася на світову державу, а Карл став наймогутнішим монархом Європи.

Після зречення Карла від влади у 1556 р. австрійські володіння перейшли до його брата Фердинанда, але велика частина імперії дісталася його сину Філіпу II (роки правління 1556-1598). Його політика у Бельгії та Нідерландах призвела до революції (1566) та утворення у 1579-1581 рр. Республіки Сполучених провінцій. Спроби залучити Англію до сфери впливу Габсбургів також виявилися безуспішними. Нарешті у 1588 р., обурений грабіжницькими нападами англійських моряків на іспанських торговців та допомогою королеви Єлизавети голландцям, він спорядив відому «Непереможну армаду», щоб висадити десант на північному узбережжі Ла-Маншу. Цей захід закінчився загибеллю майже всього іспанського флоту.

До великих політичних досягнень відносяться придбання за спадщиною Португалії у 1581 р. і блискуча морська перемога над турками у битві при Лепанто (1571), яка підірвала військово-морську міць османів.

Хоча після смерті Філіпа II Іспанія все ще вважалася світовою державою, вона знаходилася у кризовому стані. Прибутки королівства, що збільшувалися за рахунок надходжень з колоній, були величезними за мірками XVI ст., але Карл V залишив величезні борги, і Філіпу II довелося двічі оголошувати країну банкрутом — у 1557 р., а потім у 1575 році.

Філіп III (1598-1621) та Філіп IV (1621-1665) не змогли змінити ситуацію на краще. Перший з них уклав у 1604 р. мирний договір з Англією, а потім у 1609 р. підписав 12-річне перемир'я з голландцями, але продовжував витрачати величезні суми грошей на своїх фаворитів і розваги. Вигнавши з Іспанії морисків у період з 1609 по 1614, він позбавив країну більше чверті мільйона працелюбних жителів. У 1618 р. спалахнув конфлікт між імператором Фердинандом II і чеськими протестантами. З цього почалася Тридцятирічна війна (1618-1648), у якій Іспанія виступила на стороні австрійських Габсбургів, сподіваючись повернути собі хоча б частину Нідерландів.

У 1621 році Філіп IV перервав перемир'я з Республікою Об'єднаних Провінцій. Було розпочато економічну блокаду Голландії. Суходолом спрямовано війська на чолі із Спінолою та фон Феріа. У 1622 році у порівнянні з 1621 роком державний бюджет збільшено удвічі - до 8 млн. дукатів. У середині 1620-х років податки зросли у 2 рази, а кредитна заборгованість уп'ятеро. Відбувалося зростання грошової маси шляхом карбування не забезпечених сріблом валлонів (мідних монет).

До 1627 році іспанські війська зуміли досягти низки успіхів. Втім у війні за Мантуанську спадщину іспанці зазнали поразки. Послаблені фінанси змусили короля у 1631 році укласти Нераскський мир з Францією. Короля спіткали невдачі також у війні з Голландією - було втрачені землі у Бразилії. З 1630 року податки на свої посади стали сплачувати державні службовці. У 1630-1631 роках пройшли голодні бунти з центром у Країні Басків, причиною якої була впровадження податка на сіль.

Неаполь та Сицилія з 1630 до 1650 року щорічно надавали короні 4 млн. дукатів. До 1632 року валлони девальвувалися на 300%, що негативно вплинуло на торгівлю. Проте у 1634 році активні дії Філіппа сприяли підготовці новій іспанській армії, яка у союзі з імперською армією завдала поразки шведам у битві при Нердлінгені. Втім за ці успіхи довелося заплатити погіршенням фінансового стану. У 1635 році король був вимушений продати усю особисту власність на Сицилії. Новий етап успіхів тривав до 1637 року. Тоді ж розпочалася війна із Францією - було втрачено Фуентаррабію, фортецю у Піренеях. Але вже у 1638 році іспанці повернули її.

У 1640 році розпочалося повстання у Каталонії. Того ж року повстала Португалія. Це було викликано політикою центрального уряду з обмеження старовинних привілеїв областей (провінцій) королівства. У 1642 році на допомогу каталонцям рушили французька армія, яка завдала поразки іспанцям при Леріді. У 1647-1648 роках Філіп намагався перехопити військову ініціативу, проте не досяг певного успіху. Зрештою за Вестфальським миром (1648 рік) Філіп IV остаточно визнав незалежність Північних Нідерландів.

У 1652 році зумів відвоювати Каталонію та Дюнкерк, а у 1654 році - Рокруа. У 1655 році досягнуто перемоги у Моденській війні, а згодом завдано поразки французам під Валансьєном. У 1656 році у Мадриді розпочалися перемовини про укладання миру з Францією. Проте внаслідок незгоди Філіппа IV видати свою доньку за Людовика XIV, а також вимоги іспанців відновити статус принца Конде, перемовини перервалися. Того ж року розпочалася війна з Англією (нею керував Олівер Кромвель). Було втрачено острів Ямайку. У 1656 році за наказом короля розпочався наступ на Португалію. У 1658 році Франція захопила Дюнкерк. У 1659 році укладено Піренейський мир. Згідно з ним до Франції відходив Руссільон, Артуа.

У 1663 та 1665 році король організував два походи на підкорення Португалії, але марно. Результатом численних війн стало значне зменшення населення. Лише Кастилія втратила 4% (200 тисяч осіб), сільське господарство, торгівля та ремесла перебували у занепаді.

«Війна женців»Редагувати

Війна Женців (кат. Guerra dels Segadors) (1640 — 1652 р.р.) розпочалася як повстання селян у Барселоні. Конфлікти між Каталонією та монархією вже не раз виникали у часи Філіпа II. Виснаживши економічні ресурси Кастилії, Філіп хотів скористатися багатствами Каталонії, однак каталонські урядові установи та привілеї було добре захищено умовами союзу Арагонського та Кастильського королівств, про що дбала каталонська аристократія. Після зайняття іспанського трону Філіпом IV у 1621 р., коронний граф Оліварський спробував підкріпити честолюбну зовнішню політику Іспанії, оподатковувавши іберійські королівства, що означало послаблення засадних принципів федерації і посилення централізму. Опір Каталонії був особливо сильним, оскільки від такої централізації для каталонців не було жодної можливої вигоди.

У 1630-х роках, через 30-річну війну з Францією, у Русільйоні було розміщено особливо великий іспанський військовий контингент. Місцевим селянам було наказано годувати солдатів та надавати їм житло. 7 червня 1640 р. розпочалося повстання, відоме, як Корпус крові (кат. Corpus de Sang): одночасно постраждало багато королівських чиновників різного етнічного походження, не лише кастильців. Жанаралітат (уряд) Каталонії перенаправив по суті селянське повстання у інше русло — проти домінування кастильців та за Незалежність Каталонії.

Президент Жанаралітату Пау Кларіс (кат. Pau Claris), проголосив Каталонську Республіку під протекторатом Людовіка XIII, короля Франції. Це дозволило французьким військам зайняти нові позиції на території Іберійського півострова, ближче до його центральної частини. Республіку було проголошено 10 вересня 1640 р., прохання про протекторат було направлене Людовікові XIII 23 січня 1641 р., відповідь від короля Франції прийшла 30 грудня 1641 року, отже Каталонія була de facto незалежною 15 місяців.

У 1652 р. Каталонію знову зайняли іспанські війська. Війна з Францією тривала до 1659 р., коли відповідно до Піренейського мирного договору до Франції відійшли каталонські райони (кумарки) Русільйон, Кунфлен, Баляспі, Капсі, а також північну частину Сарданьї.

Останній ГабсбургРедагувати

Хворобливий та нервовий Карл II (1665-1700) став останнім правителем з династії Габсбургів у Іспанії. До 1677 року регентшею була мати Карла — Марія Анна Габсбург. Роки регентсва — це роки збільшення ваги некастильських земель. Посилення федералистських настроїв.

У зовнішній політиці у цей період продовжувало відбуватися послаблення позицій Іспанії. За наслідками деволюційної війни з королем Франції Людовиком XIV країна втратила землі у південних Нідерландах (травень 1668 року, Аахенський договір). 18 лютого 1668 року — остаточно Іспанія визнала незалежність Португалії. У липні 1670 року іспанський уряд уступив Англії усі захоплені за правління О.Кромвеля території у Америці, перш за все Ямайку.

У 1672 році Іспанія у союзі із Священною Римською імперією, Бранденбургом виступила проти Франції. Війна виявилася невдалою — Іспанія за Німвегенським миром (серпень 1678 року) втратила фрайграфство Бургундію (Франш-конте).

6 листопада 1675 року Карл став повнолітнім. Він вирішив правити самостійно, викликав свого сводного брата — дон Хуана — із Сарагоси у Мадрид. 23 січня 1677 року регенство скінчилося, дон Хуан став прем'єр-міністром Іспанії. Урядування дона Хуана тривало до 17 вересня 1679 року, до його смерті. У лютому 1680 року головою уряду став Хуан Франциско дела Церда, герцог Мединачелі. За його наполяганням у липні 1679 року було влаштовано шлюб з племінницею короля Франції Людовика XIV — Марією Луїзою Орлеанською.

Спроби матері короля обрати йому в дружини австрійську партію — Марію Антонію Габсбург — закінчилися безрезультатно. Це продовжило політичне відчудження Мадриду від Відня. У той же час, незважаючи на родинні зв'язки, Людовик XIV продовжував воєнні походи проти Іспанії. У 1683–1684 роках він напав на Люксембург, Фландрію та Каталонію. Укладений у серпні 1684 року у Регенсбурзі мир закріпив за Францією Люксембург. Цей мир тривав недовго. Крапку у відносинах з Францією поставила смерть у лютому 1689 року Марії Луїзи. Навесні 1690 року між Мадридом та Парижем відбувся новий конфликт. Французькі війська зайняли Барселону (1691), Герону (1694), Росас (1693), Брюссель (1695).

Новий шлюб укладено навесні 1690 року з Марією Ганною Пфальц-Нойбурзькою, родичкой австрійських Габсбургів. Це зблизило Відень, Мадрид та Мюнхен. На відміну від попередньої дружини Карла, Марія Ганна відрізнялася освіченістю, знанням мов та політичними амбіціями. Але Іспанія вже не могла протидіяти могутній Франції. У 1697 році був укладено Рісвікський мир з Францією. Франція зберегла за собою Люксембург, Бургундію, фламандські укріплення, деякі опорні пункти у Центральній Америці, але Франція повертала завоювання у Каталонії.

Війна за іспанську спадщинуРедагувати

Оскільки Карл ІІ Іспанський був фізично та психічно хворим, а інших представників династія Габсбургів по чоловічій лінії не мала, питання про спадкування величезної Іспанської імперії було предметом постійного обговорення. На іспанську спадщину претендували дві династії: французькі Бурбони та австрійські Габсбурги, що були тісно пов'язані з іспанським імператорським двором.

Війна тривала у 1701–1714 між Великою Британією, Австрією, Нідерландами, Португалією та Данією проти Франції, Іспанії та Баварії. Конфлікт розпочався у 1701 році після смерті Карла ІІ, який заповів трон Філіпу Анжуйському — онукові французького короля Людовіка XIV. Це викликало незадоволення імператора Священної Римської імперії Леопольда І, який спробував захистити свої права на володіння іспанських Габсбургів. таким чином, на початках це був конфлікт винятково Франції та Священної Римської імперії. Проте ситуація кардинально змінилась, коли Людовік XIV почав активно розширювати свої володіння стаючи на перешкоді реалізації інтересів Англії та Голландської Республіки. Тож, Англія, Республіка Об'єднаних провінцій та ще ряд європейських держав об'єднуються у антифранцузький блок, метою якого було не допустити посилення Франції. Війна охопила не лише терени Європи, а й Північної Америки, де дістала назву «війни королеви Марії», де англійська корона намагалась витіснити французів з їх колоніальних володінь.

Війна завершилась підписанням Утрехтського (1713) та Раштадського (1714) мирних договорів. У результаті Філіп отримав право успадкувати іспанський престол під іменем Філіпа V, проте позбавився права спадкувати французький престол, що розірвало династичний союз корон Франції та Іспанії. Австрійці отримали більшість іспанських володінь у Італії та Нідерландах, проте Іспанія зберегла за собою свої заморські володіння. Через це гегемонії Франції у Європі було покладено кінець, а ідея балансу сил, що знайшла відображення в Утрехтському договорі, стала частиною міжнародного порядку.

БурбониРедагувати

Правління Філіпа V — це період суцільних воєн. Після Утрехтського миру Іспанія не відмовилася від спроб повернути свої втрачені володіння, насамперед у Італії. Цьому сприяв також другий шлюб Філіпа із Елизаветою Фарнезе, спадкоємицею герцогств Парма, П'янченца та Тоскона. Розпочалася нова війна. Вона тривала у 1717–1719 роках. Проти Іспанії виступили Англія. Франція, Нідерланди та імператор Священної Римської імперії. За її наслідками Іспанія відмовлялася від Сардинії, Сицилії та Неаполя, за це син Філіпа V Карл отримав кандидатське право на Парму, П'янченцу та Тоскану. Відбувся обмін — Савойя отримала Сардинія, а Австрія — Сицилію.

Але суперечки між великими державами залишалися. 1 травня 1725 року у Відні укладено угоду між Іспанією та Священною Римською імперією. Імператор Карл VI визнав Філіпа V за короля Іспанії та підтвердив права його сина Карла на Парму й Тоскану, натомість австрійці отримали торгівельні привілеї в Ост-Індії. Це змусило Англію вдатися до військових дій проти Іспанії, у підсумку 9 листопада 1729 року у Севільї між Англією та Іспанією укладено договір, згідно з яким союз з імператором розторгався, було підтверджено колишні торгівельні привілеї англійців та французів. Натомість англійських флот доставив інфанта Карла до його володіннь — герцогств Пармського й Тосканського.

Незабаром при голові уряду Хосе Патіньо почалося зближення Іспанії та Франції. 7 листопада 1733 року укладено так званний перший сімейний пакт. Він повинен був забезпечити італійські володіння Іспанії.

У 1734 році Філіп V скористався з міжнародної ситуації — Війни за польську спадщину — й захопив Неаполь та Сицилію для свого сина Карла, герцога Пармського й Тосканського. Асвтрія це визначала у віденьскому мирі від 3 жовтня 1735 року. Натомість Філіп V та його син Карл відмовилися від Парми й Тоскани на користь австрійських Габсбургів.

Активність Іспанії змусила Англію у 1739 році розпочати проти неї війну, яка між тим скінчилася на користь Іспанії — зберігся статус-кво.

Іспанія узяла активну участь на боці Франції у Війні за австрійський спадок (1740–1748 років). Для цього 25 жовтня 1743 року було укладено другий сімейний пакт. Але Філіп V вже не дочекався закінчення цієї війни — 9 липня 1746 року він помер у Мадриді.

Часи Фердинанда VI (1746-1759) - це період центробіжної економічної політики, оскільки кошти направлялися також у економічно слабкі регіони.Наслідком фінансової політики було те, що державний борг країни зменшився, а доходи вперше перевищили витрати.У церковній політиці після довгих перемовин у 1753 році вдалось укласти конкордат з Папою римським. Це посилило позиції іспанської корони. У той же час Фердинанду VI не вдалося домогтися повного патронажного права над церквою на всьому півострові.

Крім цього, Фердинанд VI відрізнявся меценатством. Підтримувалося виконання італійських опер. У королівській резиденції відбувалися музичні фестивалі. У 1752 році у Мадриді засновано Академію мистецтв Сан-Фернандо, де викладалися образотворче мистецтво та архітектура.

Головними завданнями у зовнішній політиці уряд Фердинанда ставив:

  • вихід з війни за Австрійський спадок, що розпочалася ще при Філіпі V;
  • розв'язання тривалих конфліктів з Австрією - у Італії, з Португалією та Англією - у Америці.

Примирення з Австрією пройшло у три етапи. Спочатку міністр Карвахаль при укладанні Аахенського миру, що завершив війну за Австрійський спадок, домігся для зведеного брата Фердинанда VI - Філіпа - затвердження у праві на герцогство Пармське. 14 червня 1752 року у Аранхуенсі (королівська резиденція Іспанії) укладено договір між Австрією, Сардинією, Пармою та Іспанією. Договір закріплював ситуацію у Італії на момент підписання Ааженського миру.

З Португалією замирення почалося у січні 1750 року. Укладено договір, який врегулював прикордонні суперечності у колоніях обох країн. Іспанія визначала португальською територію у Мато-Гроссо у Амазонії (Бразилія).Португалія віддала Іспанії землі у гирлі Ла-Плати - Колонію-до-Сакраменто (сучасний Уругвай) та відмовилася від Філіпін.

У жовтні 1750 року досягнуто угоди з Англією про припинення договору асьєнто, який гарантував англійцям монопольну торгівлю рабами з американськими колоніями Іспанії.

З початком Семірічної війни (1756-1763) Англія та Франція намагалися втягнути Іспанії до протиборства на своєму боці. Але Фердинанд VI зберіг нейтралітет. Досягнення Фердинанда у тому, що він зберіг країну від затратних та небезпечних воєн.

У 1759 році помер Фердинанд VI. Королем став Карл III. 15 серпня 1761 року Карл III уклав угоду з Францією (третій бурбонський сімейний пакт) та у 1762 році почав війну з Англією, яка тривала у рамках Семірічної війни. Спроба Іспанії підкорити Португалію виявилася невдалою. Англійці захопили Гавану, Манілу та Тринідад. Але вже 1763 року було укладено Паризький мирний договір. Іспанія повернула Кубу, Манілу, але втратила на користь Португалії лівий берег р. Ріо-де-ла-Плати, а Флориду — на користь Англії. У вдячність за підтримку Франція у 1763 р. передала Іспанії величезну територію Луїзіани у Північній Америці.

У 60-70-роках протистояння з Англією тривало. У 1766 році англійці захопили Фолклендські острови. Але вже у 1770 році губернатор Буенос-Айреса вигнав їх звідти. У 1776 році Іспанія повернула собі лівий берег р. Ріо-де-ла-Плата. У 1779 році Іспанія розпочала війну з Англією, яка у цей час боролася з повсталими Північноамериканськими штатами. По її закінченню повернула собі Флориду.

Головну увагу Карл III приділяв фінансам та майну. Впроваджено регулярне щомісячне поштове сполучення Іспанії з Америкою, спрямовані до окремих віце-королівств генерал-інспектори з широкими повноваженнями. Для отримання ширшої підтримки реформам було організовано лекції на відповідні теми, почалося навчання молоді з економічних питань. Перші невдачі на шляху реформ змусили Карла III у 1776 році змінити прем'єр-міністра на Флоридобланку. Почалася реорганізація іспанської Америки. Було створено віце-королівство Ріо-де-ла Плата. У 1778 році впроваджено вільну торгівлю поміж американськими та іспанськими портами. Створено систему інтендантів американських провінцій. Але реформи, спрямовані на те, щоб остаточно прив'язати американські колонії до Іспанії виявилися невдалими.

14 грудня 1788 року королем Іспанії став Карл IV. Спочатку він намагався продовжувати політичний та економічний курс попередника. Ситуацію погіршив зовнішній фактор — революція у Франції. Yf той же час більшість іспанських політиків та король не звернули на ці події значної уваги. Вони вважали, що події у Франції не можуть статися у Іспанії.

І, все ж таки, було вжито заходів, щоб попередити можливі проблеми:

  • розпущено кортеси;
  • посилено нагляд за поштою та пресою із залученням інквізиції;
  • сконцентровано військо на Піренейському кордоні із Францією;
  • відсторонено від влади реформаторів.

Особисто Карл IV вважав своїм завданням врятувати монархію французького короля Людовика XVI. Це була підтримка як монарха, так й родича — Бурбона.

У 1790 році були направлені різкі ноти на підтримку короля Людовика XVI, що викликало гнів у Франції. Жорстка лінія, яку проводив уряд Флоридабланки на підтримку французького короля, тільки погіршила його становище. 28 лютого 1792 року змінено уряд. Новим першим міністром став Аранда. При ньому були прийняті заходи по долученню шляхти до державного управління, послаблено цензуру.

Швидкі політичні зміни у Франції, а саме, арешт Людовика XVI, перемоги революційних армій над Австрією та Прусією змусило Карла IV розмірковувати над ділемою: здійснити військове втручання у Францію або зберегти нейтралітет. Врешті-решт, хитке міжнародне становище обумовило падіння кабінету Аранди 15 листопада 1792 року. Новим головою уряду став Годой, який отримав титул герцога Алькудія. Йому було доручено важливе завдання — порятунок королівської сім'ї Франції. Були використанні усі засоби, навіть спроба підкупу членів французького Конвента. Після страти Людовика XVI Іспанія оголосила війну республіканській Франції. Але перемоги французів та економічні негаразди змусили уряд Годоя у жовтні 1794 року почали переговори про мир, який було укладено у липні 1795 року у Базелі (Швейцарія). Іспанія повернула втрачені прикордонні території, але відмолялася від Сан-Домінго (о. Гаїті) на користь Франції. Карл IV заявив про велику дипломатичну перемогу та нагородив Годоя титулом «князь миру». У 1796 році Іспанія уклала політичний союз з Францією та вступила у війну з Англією, що завдало економіці Іспанії значної шкоди — Англія практично перервала зв'язок метрополії з її американськими колоніями. Поразки у цій війні спричинили відставку Годоя, головою уряду став Сааведра, який був реформістом.

Нації (Козаки 1 і аддони)
Козаки: Європейські війни
АвстріяАлжирАнгліяФранціяПруссіяНідерландиПьємонтПольщаРосіяПортугаліяСаксоніяІспаніяШвеціяТуреччинаУкраїнаВенеція
Козаки: Останній довід королів
БаваріяДанія
Козаки: Знову війна
УгорщинаШвейцарія